Отже, згідно загальному уявленню, в 90-х роках минулого сторіччя в Україні змагались виключно «заводські» «Таврії». Але насправді це не так.
Мало кому відомий той факт, що найпершою «Таврією», яка коли-небудь взяла участь в етапі чемпіонату України з ралі, була машина білого кольору, побудована луганським спортсменом Павлом Ковергою. За його словами, в період з 1991 по 1994 роки він провів на цьому автомобілі 7 гонок в класичному ралі, однією з яких став найперший етап ЧУ в Одесі – де, доречі, Павло фінішував третім в своєму заліковому класі. Тож, як не крути, а ралійний шлях «Таврії» в українському чемпіонаті почався з призового місця!
Цікаво, що за два роки по тому Павло Коверга знов стартував в одеському ралі «Куяльник» – але вже на іншій, більш свіжій «Таврії» блакитного кольору. На жаль, цього разу дістатись фінішу луганчанину не вдалось; ба більше – після невдалого стрибка на трампліні машину довелось «перекваліфікувати» в автокрос. Така сама доля, за словами самого спортсмена, спіткала й попередню машину. Щоб закінчити цю історію, скажемо: наприкінці 2013 року Коверга побудував ще одну «Таврію», на якій планував повернутись в ралі після майже 20-річної перерви – але, як відомо, завадила війна…
Інша «приватна» «Таврія», яка засвітилась в 90-х, мала бердянську прописку – її власником був Григорій Патєй, до того помічений за кермом «Волги». Оскільки на «Таврії» Григорій стартував всього двічі (ралі «Скіф» та «Київ» 1996 року), і в обох випадках до фінішу не доїхав, в нашому розпорядження є тільки одна (та й то не найкраща) фотографія цього автомобіля.
Втім, увагу одразу привертає незвичний задній спойлер, якого на «Тавріях» ніколи не було – щось на кшталт відомої «косуортівської» конструкції. На жаль, знайти бодай якусь більш детальну інформацію щодо цього автомобіля нам поки що не вдалось – можливо, читачі допоможуть?
Але, звичайно ж, в більшості випадків на старт етапів ЧУ виходили дві «заводські» «Таврії» під керуванням добре відомих запорізьких пілотів, Михайла Аверіна та Анатолія Лакушева. Сезон 1996 року міг взагалі стати для першого з них моментом найвищого тріумфу – ви не повірите, але перед останнім етапом ЧУ-96 турнірну таблицю абсолютного заліку очолював саме Аверін! Так, однією з причин цього стало феноменально високе друге місце Михайла на ралі «Куяльник», де фаворитів – Салюка та Ростоцького – синхронно спіткали невдачі. Це було настільки схоже на казку, що й щасливий кінець виглядав цілком реальним…
На жаль, сенсації не сталось: фінальну гонку в Херсоні (а разом з нею й титул) виграв Олександр Салюк-старший, а другим на етапі та в чемпіонаті став Василь Ростоцький. Але й «бронза» Аверіна в абсолютному заліку ЧУ стала (і залишається понині) найкращим досягненням запорізького автомобіля в українському ралі.
Цікаві подальші долі обох «заводських» машин, які склались абсолютно по-різному. Після тріумфального сезону-96 Михайло Аверін ще рік проїхав на «Таврії», після чого пішов «на підвищення». Разом зі штурманом Романом Щипковим пілот «вчив їздити» цілком нову запорізьку розробку – ралійну Daewoo Nubira, на якій екіпаж і став чемпіонами України 2000 року в дволітровому класі. Більш детально про це ми писали в окремому матеріалі, присвяченому ралійним Daewoo; в нашому ж контексті цікаво тільки те, що в 2003 році Михайло Аверін знов повернувся за кермо «Таврії».
Повернення було загалом непоганим: друге місце в класі на ралі «Карпати», перемога на «Чумацькому Шляху». На жаль, провести сезон повністю Аверіну не вдалось – тож і результатом за підсумками року пишатись не судилося. Після цього ані Михайло Аверін, ані його «Таврія» в ралі більше не з’являлись. За деякою інформацією, пілот ще деякий час використовував машину в повсякденному житті, але що з нею зараз – невідомо.
Зовсім інакша доля спіткала «Таврію» Анатолія Лакушева. Екіпаж Лакушев-Зорькін провів на ній 29 гонок, вигравши чемпіонат України в класі А7 в 1998 році та взявши «бронзу» в 2002 та 2003 роках. До речі, не можна не відзначити, що в чемпіонському сезоні-98 Лакушев почав стартувати лише з третього етапу – але майже стовідсотковий результат в решті гонок (дві перемоги та «срібло») дозволили йому суттєво випередити суперників на фініші турніру. Власне, це було перше – але не єдине – чемпіонське «золото», яке здобув екіпаж, що виступав на вітчизняному ралійному автомобілі.
Після того, як Анатолій Лакушев закінчив активну кар’єру, місце за кермом «Таврії» ненадовго (на один сезон) зайняв його штурман, Олег Зорькін. На екваторі чемпіонату Зорькін ішов поруч з головним конкурентом в класі, Русланом Кучером – але два прикрі сходи в двох останніх гонках віддали титул киянину. Після цього Олег продовжив виступати на різноманітних «ланосах» (знов пропонуємо читачам повернутись до окремого матеріалу, присвяченого цій темі), а «Таврія» за декілька років знайшла собі нового власника.
Точніше – власницю: Ладу Соустову. Кримчанка Соустова, на той час вже чемпіонка України, покладала на нову машину великі надії – але здійснити їх так і не вдалось. В період з 2010 по 2013 роки, коли Лада стартувала в українському чемпіонаті на даній машині, конкуренція в 1,4-літровому класі суттєво зросла; тож максимум, на який спромоглася Соустова – чотири подіумні місця в дванадцяти гонках. Щодо періоду після 2014 року, коли після окупації Криму Лада почала виступати під російською ліцензією, то ми не вважаємо за потрібне ані вивчати його, ані розповідати про це нашим читачам.
Отже, також була доля двох суто «заводських» «Таврій», які брали участь в ралійних змаганнях в Україні. Але не є секретом, що набагато більше аналогічних машин було побудовано «приватними» пілотами; і про це піде мова в наступних частинах нашої розповіді.
Автор © Володимир Некрасов
Фото © Лариса Міщанчук, архіви Василя Ростоцького та Віктора Шаповалова