Здається, вже давно гірський чемпіонат України не завершувався настільки непередбачуваним чином, як це сталося минулими вихідними.
Вже зараз, спокійно аналізуючи події п'ятого та шостого етапів гірського чемпіонату, можна виділити три основні чинники, які вплинули на перебіг подій та, зрештою, на підсумковий результат. Звичайно ж, перший чинник – це оновлений принцип нарахування очок на фінальному етапі турніру. Вперше цього року спортсменам було запропоновано зважати на те, що остання гонка сезону матиме більшу «вагу», ніж решта – всі набрані на фіналі залікові бали помножувались на коефіцієнт 1,2. Втім, цей чинник був відомий всім заздалегідь – на відміну від двох інших, які стали для багатьох певною несподіванкою…
Перший день змагань пройшов нібито за звичним сценарієм. В абсолюті кращий час передбачувано встановив Олександр Козлов; за його спиною розташувалися діючий чемпіон країни Дмитро Захаров та його напарник Віталій Юр’єв. Всі решта суперників – Іван Ракус, Сергій Юнашев, Сергій Бабак та інші – досить прогнозовано посіли наступні сходинки протоколу. Можливо, дещо більшого очікували від Вадима Трутнєва, який врешті-решт довів до ладу свій кіт-кар – але, загалом, все нібито йшло «за планом».
Але з самого ранку неділі події почали розвиватись дещо незвичним чином. По-перше, з’ясувалось, що, на відміну від траси Опака – Борислав, Бухівський перевал висуває до спортсменів та техніки кардинально інші вимоги. Якщо запропонована в суботу траса була надзвичайно швидкісною, то недільний відрізок містив в собі набагато більше повільних поворотів. Як наслідок, дуже велике значення набувала «правильна» гума, яка мала би забезпечити максимальний контакт автомобіля з дорогою.
Нажаль, якраз цього чинника й не вистачило Дмитру Захарову, який, за його власними словами, весь час займався тим, що «ловив» машину на дорозі. В той же час суперники їхали, немов по рейках; і яскравіше інших виглядав вже згадуваний Трутнєв. Нібито пригадавши колишні славетні часи, Вадим штампував результати один краще за інший – достатньо сказати, що він став єдиним з моноприводу, хто проїхав Бухівський перевал швидше, ніж за півтори хвилини!
Тож, власне, саме невдалий вибір гуми зіграв з Дмитром Захаровим поганий жарт – оскільки по фінішу він посів лише п’яту сходинку абсолютного заліку, пропустивши вперед не лише «повнопривідних» Олександра Козлова з Іваном Лобоцьким, а ще й Вадима Трутнєва з Іваном Ракусом. А це, у свою чергу, означало, що – завдяки фінальному коефіцієнту – Захаров набрав за підсумками сезону стільки ж очок, скільки й Козлов! І за додатковими покажчиками чемпіонська корона дісталась саме Козлову!!
Третій чинник, який не вплинув на розподіл чемпіонських титулів, але добряче розворушив гірську тусовку – це несподіваний «джокер» з Києва на ім’я Олексій Рижов. Спортсмен, відомий лише своїми виступами в дріфті, вперше в кар’єрі взяв участь у гірському чемпіонаті – і одразу створив невеличку сенсацію, вигравши гонку в заліку класу А2! Причому випередив він не аби кого, а діючого чемпіона класу Сергія Бабака та досвідченого Сергія Юнашева!
Щодо титулу в класі А2 – єдиному, який офіційно відбувся за підсумками цьогорічного чемпіонату, – то ім’я його володаря теж змінилось. Попри всі намагання, Сергій Бабак не зміг відстояти титул у боротьбі зі своїм тезкою Юнашевим, програвши йому майже по секунді з кожного залікового підйому. Несподіваною вийшла також розв’язка у боротьбі за третє місце у цьому класі, яке на останньому етапі виборов буковинець Віктор Януш.
Насамкінець відзначимо появу після довгої перерви на трасі змагання досвідченого Сергія Чекана, який, за звичкою, виступав у заліку історичного класу IC. Звичайно ж, говорити про спортивну боротьбу в даному випадку не можна через брак суперників – але сам факт появи на трасі красуні Лянчі став справжньою окрасою фінальних гірських змагань цього року. Шкода, що старти Сергія є поодинокими – адже саме такі пілоти й машини роблять змагання більш привабливими для вболівальників та медійників…
Автор © Володимир Некрасов
Фото © Андрій Заруцький, Михайло Овсяник