Протягом 2022 року українські автогонщики з’являлись в публічному просторі здебільшого в воєнному контексті – хтось переганяв на Схід машини, хтось ремонтував їх, а всі разом всебічно підтримували армію та постраждалих від війни земляків. Поодинокі закордонні виступи Олександра Салюка, Сергія Потійка, Антона Корзуна та Олександра Мельничука мали, скоріше, промоційний характер – завдяки ним ралійний світ бачив, що український автоспорт, як і всі країна, не здається і продовжує жити.
Але з початку цього року ситуація стала поступово змінюватись на краще. Сергій Потійко та Іван Мішин оголосили про повноцінну участь в чемпіонаті Литви (а на додачу й старти в деяких етапах фінської першості). Днями стало відомо про гоночну програму Антона Корзуна та Павла Кононова, які мають намір взяти участь в усіх етапах чемпіонату Португалії. І от – чергова позитивна новина: дніпровський спортсмен Олександр Рогочий детально розповів нам про виїзне тренування, яке він з командою провів кілька днів тому в Житомирській області.
«Ралі в Україні»: Сашо, протягом року ми чули про тебе виключно в контексті технічної та логістичної допомоги ЗСУ – і от, зрештою, ти знов за кермом спортивного автомобіля. Як це сталось?
Олександр Рогочий: Так, дійсно, кілька днів тому ми з командою та моїм штурманом та дружиною Світланою вперше з початку війни виїхали на повноцінне тренування. Справа в тому, що протягом року, допомагаючи військовим, займаючись волонтерською діяльністю, нам дуже складно було підтримувати бодай якийсь спортивний процес, не кажучи вже про те, щоби займатись ним повноцінно. Це призводить до двох наслідків: по-перше, стрімко втрачаються навички керування спортивним автомобілем, а по-друге, потроху взагалі зникає бажання займатись спортом, оскільки є більш важливі повсякденні цілі й задачі.
Тому й було прийняте рішення зробити повноцінні виїзні тести для того, щоб згадати, як воно все відбувається, і зрозуміти, що з цим всім робити далі і чи є в цьому взагалі якийсь сенс. Ну й, звичайно ж, отримати якесь задоволення від тренування.
«Ралі в Україні»: Які дороги ви обрали для тренування, і чому саме в Житомирській області?
Олександр Рогочий: Дороги, що ми використовували, знаходяться неподалік від Іршанську, але відрізняються від ділянок, якими проходило ралі «Столиця». За допомогою місцевого лісництва ми знайшли чотири ділянки, на трьох з яких, власне, й проводили тести. Довжина ділянок – від 10 км найдовша до 3 км найкоротша.
Великий плюс цих ділянок в тому, що вони знаходяться в щільних лісах і майже не мають примикань, що зменшує можливість виїзду будь-якої сторонньої техніки. Відстань до найближчих об’єктів, в тому числі й військових, щонайменше 15 км – тобто фактично і ми нікому не заважали, і тести були безпечними. Звісно ж, при цьому ми завчасно домовились з лісниками про допомогу щодо перекриття.
Щодо перевезення спортивної техніки країною – жодних проблем в нас не було. За наявності всіх необхідних документів до нас не виникало питань.
«Ралі в Україні»: Що б ти сказав про покриття тих ділянок, які ви використали?
Олександр Рогочий: Покриття всіх ділянок дуже схоже, майже однакове – це гравійний відсів дрібної фракції. Стан доріжок задовільний, є трішки ямок, але дорога місцями широка і доволі ходова, середня швидкість була вище 100 км/годину. Дуже важливо те, що на такому покритті машина постійно має зчеплення з дорогою, і при цьому практично нема можливості для порізу або проколу покришки. Весь кілометраж тестів ми проїхали на одному комплекті гуми без жодних питань.
«Ралі в Україні»: Скільки тривало тренування?
Олександр Рогочий: Фактично, повний світловий день. Ми встигли і записати дорогу, і проїхати в тренувальному режимі близько 130 км. На мою думку, якщо разом з нами було би ще два-три екіпажі, це все одно було би дуже результативно для кожного.
«Ралі в Україні»: Можеш підбити якісь підсумки цього виїзду?
Олександр Рогочий: Головний висновок, який ми зробили: навички нікуди не діваються, їх досить легко відновити. Тож цілі продавати чи вивозити кудись техніку в нас нема. Натомість, є бажання спробувати цього року взяти участь в змаганнях чемпіонату Литви – це наразі більше схоже на мрію, але ми до неї потихеньку рухаємось. Звичайно ж, коли проведення змагань відновиться і в Україні, ми також із задоволенням візьмемо в них участь – якщо матимемо час і готову машину.
Фото © Олександр Рогочий
