При всіх схожих рисах (загальні правила, конфігурація трас, наявність стенограми тощо) реальне та віртуальне ралі мають фундаментальні відмінності, з яких ми відокремимо три основні:
– Бюджет: комп’ютерне обладнання коштує копійки порівняно з вартістю спортивного автомобіля, підготовкою до змагань та утриманням команди.
– Комфорт: набагато приємніше крутити баранку, сидячи перед компом, ніж міняти пробите колесо під дощем в херсонському кар’єрі.
– Кількість змагань: як не крути, а реальних ралі в межах нашої країни, навіть в кращі часи, проходило максимум півтора десятка на рік, тоді як за комп’ютером ти можеш ганяти хоч кожного вечора.
Отже, навіть без детального аналізу легко побачити, що віртуальні гонки одразу по трьох параметрах виглядають набагато більш привабливими, ніж реальні – особливо для нового покоління, яке, ледь навчившись ходити, бере в руки не м’яч або відерце з лопаткою, а планшет чи смартфон. Власне, ці слова доводить і саме життя: віртуальний автоспорт (або кіберспорт) розвивається стрімкими темпами – як з точки зору графіки та наближення до реальності, так і з точки зору кількості його прихильників. І, погодьтеся, в цьому дуже легко побачити загрозу реальному автоспорту, який вимушено став на паузу – а отже, втрачає свої позиції.
Саме для того, щоби глибше зануритись в проблематику віртуальних гонок, ми вирішили звернутись до експерта в цій галузі, давнього друга проекту «Ралі в Україні», організатора багатьох змагань з кіберспорту Жирайра Гюруняна. І почали розмову з досить стандартного питання…
«Ралі в Україні»: Жирайре, ми знайомі з кінця минулого сторіччя, коли ти був спортивним оглядачем – а тепер ти один з найпотужніших активістів віртуального автоспорту. Розкажи коротенько, як ти пройшов цей шлях?
Жирайр Гюрунян: Для мене автоспорт розпочався ще наприкінці 80-х, коли у батька в кабінеті на роботі побачив два великих плакати водіїв-учасників сезонів 1986 та 1987 року Формули-1! Що привело мене до додатку «Автоспорт» журналу «За кермом», завдяки якому я познайомився не тільки з Ф-1, а і з іншими видами та класами автоперегонів. Ну, а далі пошук і накопичення інформації: історія, новини, технічні огляди, аналітика – все залишалося в голові і примножувалося. З часом довелося попрацювати над спеціалізованим виданням, яке було присвячено виключно автоспорту, у тому числі українському – журнал «ПроФормула». А в 2013 та 2014 був у складі оргкомітету Чемпіонату України з кільцевих перегонів.
Коментар редакції: А ще Жирайр Гюрунян разом зі своїм давнім колегою Володимиром Клапаном були саме тими людьми, що розробили та втілили в життя проект «Ралі-радіо», який в 2012-2014 роках був справжнім проривом для українського ралі. З притаманною йому скромністю наш друг про це не сказав, хоча це є чиста правда. Але слухаємо Жирайра далі.
Треба сказати, що комп'ютерні автоспортивні симулятори – хоча в той час, а це кінець 90-х - початок 2000-х їх важко було назвати саме симуляторами у порівнянні з тим, що є зараз, – були гарним інструментом для журналіста, який не міг бути присутнім, до прикладу, на трасі в Мельбурні, але якому було вкрай необхідно знати про автодром якомога більше. Саме автоспортивні сими дозволяли зрозуміти, як відбувається боротьба на трасі, у чому є перевага обгону саме у тому повороті, а не в іншому тощо.
Прогрес у розвитку автоспортивних симуляторів був стрімким, на ринку з’являлися нові продукти, що дозволяли вже працювати з підвіскою, аеродинамікою, коробкою передач, диференціалом – тобто повноцінно налаштовувати віртуальний автомобіль під ту чи іншу трасу, так само як і для різних погодних умов, які в симах того часу мали більш-менш якусь динаміку. Наприклад у відомого сима GrandPrix 4 вже були дощові умови які вимагали геть іншого налаштування автомобіля.
Тобто, такі сими без сумніву були зручним інструментарієм більш глибокого занурення в автоспорт і розуміння, звісно нехай не на рівні інженера-механіка або професійного водія, як має працювати автомобіль на трасі. З часом такі можливості значно розширилися.
«Ралі в Україні»: Є така думка, що віртуальні гонки можуть бути (а, власне, вже є) більш популярними, ніж реальні. Які причини тому ти бачиш?
Жирайр Гюрунян: Для того, щоб відповісти на твоє питання, маємо тримати в голові аксіому –симрейсинг (віртуальний автоспорт) придумали вболівальники для вболівальників! Це сталося на початку 2000-х, коли на ринку з’явився перший rFactor, у якому був мультиплейер, що дозволяв звичайним людям змагатися один із одним онлайн. Якщо брати до уваги той факт, що вболівальників автомобільного спорту (будь-якого) в сотні тисяч разів більше ніж всіх реальних водіїв всіх гоночних серій, то звісно симрейсинг завжди буде більш поширеним, ніж реальні змагання.
Один із головних факторів такого поширення – можливість увірватися в автоспорт і зробити собі ім’я яке серед віртуальщиків буде мати вагу не менше, ніж ім’я Льюїса Хемілтона, Себастьяна Ож’є або Скота Діксона. І це реальність, ціна якої – декілька десятків тисяч гривень для придбання професійного обладнання для симрейсингу, а далі безкінечний ланцюг – тренування-змагання.
Крім вищенаведеного, я б відмітив, що на сьогодні у світі віртуальний автоспорт – самодостатня дисципліна із власними медіа-пулом, який методично висвітлює виключно те, що стосується симрейсингу. Так само всі якісні змагання мають і гарну організацію і гарні трансляції, де кожен водій або команда може не тільки відпрацювати брендінг для своїх партнерів.
Ну, і призові фонди, які зростають від чемпіонату до чемпіонату. В топових серіях призові фонди можуть досягати позначки у півмільйона доларів. І це далеко не ліміт, бо симрейсинг постійно рухається уперед, з’являються нові симулятори, нові інвестори, нові виробники обладнання, зокрема – українські, нові професійні команди, тощо.
Коментар редакції: Здається, в світі кіберспорту дійсно легше знайти спонсорів для організації змагань – адже виробники комп’ютерного «заліза» отримують таким чином прямий контакт з потрібної їм аудиторією. В реальному українському автоспорті картина гірша – адже виробники або дилери автомобілів абсолютно не розглядають гонки, як шлях до свого споживача. На жаль.
«Ралі в Україні»: Не секрет, що багато спортсменів, в тому числі й ралістів, використовують симулятори для тренувань. Але це стосується здебільшого тих, хто їздив (або продовжує їздити) в реальних гонках. А от чи є, на твою думку, якийсь шлях, який веде від симулятора у «реальний» спорт? Навіть теоретично (тобто не зараз, за умов війни, а в майбутньому)?
Жирайр Гюрунян: Він звісно є і працює – але не зовсім так, як ти думаєш. У тому сенсі, що майже всі віртуальні водії, які були запрошені у реальні змагання, вже мали бекграунд реальних змагань у минулому. Як правило, всі такі водії мають картингову школу, тому їм дещо легше адаптуватися в реальному автоспорті.
Наприклад, відомий ютубер Ярослав Хонзік із Чехії мав успішний досвід змагань в монокубкових кільцевих чемпіонатах в середині 2000-х. Але фінансування на якомусь етапі припинилося і він перейшов у віртуальні змагання, де зробив собі ім’я, яке знають майже всі симрейсери планети. А зараз він отримав пропозицію взяти участь у європейському монокубку Renault Clio Cup.
Тобто, у даному випадку бачимо, що симрейсинг дає можливість залишатися у змагальному процесі після завершення реальної кар’єри. І цим дуже часто користуються картингісти, які не змогли продовжити кар’єру автоспортсмена через навчання, або відсутність бюджетів, або з інших причин. Для них симрейсинг – гарна можливість залишатися в автоспорті і навіть досягти певних успіхів, а може і повернутися у реальні змагання!
Фото © Архіви KMAMK SimRacing, RBR-UA, Slick Racing, Bitlook
