Загальна картина вийшла такою: якщо враховувати виключно автомобілі, які хоча б одного разу стартували в професійному ралі, то виходить, що в період з 1994 по 2021 роки в Україні існувала 21 ралійна «Таврія». Мінус дві «заводські», про які ми детально писали раніше – виходить 19 «приватних» машин. Підкреслюємо: в це коло не входять автомобілі, які брали участь виключно в кросових, гірських та кільцевих перегонах, або в аматорському ралі.
В будь-якому випадку, докладно розповісти про кожну з цих машин в одному матеріалі неможливо, та й не завжди цікаво. Тож ми обрали для даної статті лиш деякі ралікари, які або мають на своєму рахунку значні досягнення, або відрізняються від інших неповторною долею.
Колір: синій/жовтий. Держ. номер: а 5994 МЯ
Фактично, першою «приватною» машиною, яка лишила по собі помітний слід в історії, стала «Таврія» кримчанина Ігора Соустова, який дебютував на ній в ралі «Арабат» 2002 року разом з донькою Ладою. Спочатку автомобіль привертав до себе увагу виключно незвичною «лівреєю»: ліва сторона машини мала синій колір, права – жовтий. Втім, вже на третьому році виступів екіпаж досяг неабиякого успіху, ставши чемпіоном України в класі А1 (автомобілі з двигунами до 1400 кубів).
Невдовзі після цього Лада Соустова пересіла за кермо татового автомобіля, а функції штурмана стала виконувати її молодша сестра Аліна. На жаль, повторити чемпіонський успіх батька дівчата не змогли – їхнім найкращим результатом стало четверте місце в класі У9 за підсумками ЧУ-2009. Наступного ж року року Лада пересіла на більш потужну «Таврію» від Анатолія Лакушева; щодо долі попередньої машини, то нам наразі про неї нічого не відомо.
Колір: жовтий. Держ. номер: 469-67 OE
Трохи пізніше за Соустова, наприкінці 2002 року, побудував власну «Таврію» й одесит Георгій Богаткін – представник гоночної династії Богаткіних. Машина майже одразу увійшла в історію як перша «Таврія», якою керував повністю жіночий екіпаж: Оксана Шиліна та Маргарита Лавренко. Після кількох стартів автомобіль на деякий час пропав з пелотону – і знову з’явився, вже під керуванням іншого одесита Олександра Новицького, аж в 2012 році. Цей рік, на жаль, став для машини останнім – під час ралі «Аккерман» екіпаж потрапив в аварію, після якої жовта «Таврія» на трасах ралі вже не з’являлась.
Колір: синій. Держ. номер: т 6577 КИ
Майже одночасно з Богаткіним на ЗАЗівському ралікарі дебютував ще один спортсмен, який згодом став досить відомим – Андрій Небесний з Кам’янця-Подільського. Маловідомий факт: насправді, протягом трьох років, з 2003 по 2005, Андрій виступав аж на двох «Тавріях»! Цікаво, що заміна машин відбулася якраз посередині сезону 2005 року, причому на результатах спортсмена це не позначилось: в його активі чотири перші місця на етапах Кубку України і підсумкова перемога в заліку класу Т1.
Наразі сказати щось менш-більш конкретне про долю обох згаданих автомобілів ми не можемо. Щодо першої, то точно відомо, що її було побудовано в Києві, куди вона й повернулась після того, як Небесний пересів на іншу. Де й як закінчився (або не закінчився?) шлях другої «Таврії» – на даний момент не пригадує навіть батько Андрія, Леонід Небесний…
Колір: білий з синім. Держ. номер: 771-44 КЕ
Переходимо до 2006 року і до однієї з найвідоміших українських «Таврій», яка старанно полірувала ралійні траси протягом десяти сезонів. Першим її власником був киянин Андрій Креденцер, який почав свій шлях в ралі саме з цього автомобіля. Пілот взявся до справи із завзяттям, і за три роки вийшов на старт майже 20 разів – при цьому єдину перемогу одержав в останній гонці 2008 року, київському «Ралі Чемпіонів».
На початку 2009 року Креденцер пересідає на більш конкурентний ВАЗ-2108, а «Таврія» переїжджає до Одеси, де нею керує Олександр Львов. І керує вельми вдало: вже в 2010-му він виграє Кубок Лиманів в класі Р5 – не отримавши при цьому, що цікаво, жодної перемоги на окремому етапі. Фактично, фундаментом успіху стала стабільність пілота: в п’яти гонках він чотири рази діставався фінішу, при чому тричі – на подіумі.
Побувавши кілька разів в оренді, машина знаходить нового власника – тепер це знов киянин Артем Хорольський. На відміну від Львова, молодий спортсмен демонстрував вражаючу швидкість, але катастрофічну нестабільність – за три роки він лише тричі побачив фінішний прапор (зокрема, виборовши подіум на ралі «Куяльник» 2015 року). Сумним фіналом ралійної кар’єри автомобіля стала серйозна аварія на ралі «Акерман» наприкінці того ж 2015 року, після чого в ралі машина більше не з’являлась.
Загалом на рахунку даного автомобіля 43 старти в ралійних змаганнях різного рівня, що є рекордним показником для будь-якої з «приватних» українських «Таврій». Наскільки нам відомо, зараз автомобіль, відремонтований після аварії, знаходиться в Херсоні, в розпорядженні однієї з автошкіл.
PS. Нагадаємо, що до 30-річчя українського ралі проект «Ралі в Україні» випустив серію настінних календарів на 2023 рік, які присвячені історії різних автомобільних брендів – в тому числі, й «Таврії». Бажаючі можуть замовити один чи декілька таких календарів, звернувшись за наведеними на сайті контактами, або через нашу сторінку в Facebook.
Фото © Володимир Рибалко, Сергій Холодило, Лариса Міщанчук, Віктор Аджамський, Геннадій Мазепа
