Станом на початок лютого диспозиція була хоча й дуже складною, але цілком зрозумілою. Протягом січня снігу в Європі не було від слова «взагалі». Всі без виключення зимові ралі в Прибалтиці довелося відмінити (до останнього трималось ралі «Алуксне», але його організатори також врешті-решт склали зброю). Навіть шведсько-норвезький етап WRC потрапив під метеорологічний ніж – його маршрут довелось скоротити майже удвічі; та й те, що лишилось, справжнім сніжно-льодовим покриттям не назвати.
Тепер на хвилинку поставте себе на місце спортсменів. Що робити, коли гонки відміняють, а снігу нема й не передбачається? Природна річ – робити ребілд техніки. Саме так зробила більшість українських ралістів, від «топів» повного приводу до «бюджетників» класу 2WD.
А тепер уявіть себе на місці організатора єдиного зимового ралі, який щодня дивиться на трасу і бачить, що вона вся вкрита снігом, як у кращі часи – а потім дивиться на список заявок і бачить там шість прізвищ. Що робити? Відміняти гонку? З прагматичної точки зору це було би найрозумнішим рішенням. Але крім тверезого розрахунку є ще й така штука, як бажання. Рік від року Сергій Єженков повторює, як мантру: я хочу проводити зимове ралі і крапка. Ну, а тому, хто дійсно чогось хоче, завадити неможливо.
Слід сказати, що певними речами організаторам все ж таки довелось поступитись. Статус «Зимових Вершин» було змінено – замість етапу Кубку Карпат провели просте клубне змагання. Дистанцію було скорочено на 1,5 кілометри, щоби виключити з неї невеличку частину спецділянки «УкрНафта», яка все ж не витримала потепління. І наостанок – проїзди відбувались не секціями по три в кожен бік, а по черзі, доп туди – доп назад.
В результаті цих змін змагання, фактично, набуло формату тренувального збору – але що ти поробиш, коли попередні заявки подає шість екіпажів, а фактично на адмінку з’являється вдвічі менше? Нажаль, ситуація, при всій повазі, виглядає закономірною: якщо спортсменам (особливо місцевим) зимові гонки не потрібні, проводити їх можна тільки «заради мистецтва».
Зрештою, ті троє учасників, які все ж таки вийшли на старт, отримали кожен своє. Діючий чемпіон країни Антон Корзун стрілою пролетів всі шість допів, «розім’явшись» таким чином серед міжсезоння. Чемпіон моноприводу Сергій Рудьковський виступив не так вдало, занурившись у сугроб на СД3 та пропустивши таким чином другу секцію – але й він дістався фінішу, прийнявши згідно правил рестарт. І лиш дебютант ралі Іван Лобоцький, який нещодавно придбав Ford Escort в Сергія Трутнєва, зійшов з траси достроково через поломку підвіски – але й він, поза сумнівів, здобув чимало досвіду.
Наостанок повернемось до одвічного питання – чи варто взагалі планувати зимові змагання з огляду на нестабільну погоду та стабільне небажання спортсменів стартувати серед зими? Переважна більшість організаторів однозначно скаже – ні, в жодному разі. Але, як ми вже казали, крім тверезого розрахунку є ще й емоційна складова. І щось підказує нам, що наступного року, попри всі прогнози синоптиків, Сергій Єженков скаже – а я хочу проводити зимове ралі і крапка…
Фото © Олександр Василюк, Сергій Рудьковський
