В першій половині 2000-х років тодішній комітет ралі FAU заходився втілювати в життя свою нову ідею – проведення, крім чемпіонату, ще й Кубку України з ралі. Згідно задуму, це мала би бути своєрідна «бюджетна» серія змагань з меншою змагальною дистанцією, яка потенційно могла приваблювати спортсменів-початківців, морально та фінансово не готових до участі в повноформатних класичних «чемпіонатних» ралі. Першими містами, які прийняли у себе змагання Кубку України в 2005 році, стали Київ, Чернівці та, як не дивно, Ялта, де кубковий залік проходив паралельно з чемпіонатним.
Втім, досить швидко стало ясно, що самі по собі кубкові змагання не збирають достатньої кількості учасників, щоби принаймні повернути витрати організаторів. В результаті з’явилась нова тенденція: проводити кубкові гонки там, де за деякий час мають відбутись етапи чемпіонату. Таке рішення миттєво зробило етапи Кубку привабливими для топ-пілотів, які вважали за доцільне витратити час та кошти на те, щоби краще підготуватись до важливих змагань та заздалегідь ознайомитись з особливостями певних трас.
Саме таким чином в календарі Кубку України 2007 року і з’явилось перше ралі «Алушта». Всім було очевидно, що участь в ньому допоможе в пошуку налаштувань на чергову «Ялту»; тому в гонці взяли участь кілька топових спортсменів того часу: Салюк-молодший, Фельдман, Решетілов, Тамразов, Рибак, Яковенко та інші. Оскільки турнірного змісту в змаганні фактично не було, відмітимо лише трійку призерів першої «Алушти» (Салюк, Рибак, Фельдман) та кращого з пілотів моноприводу, яким став ще не дуже досвідчений тоді Микола Соболєв. Ще один цікавий факт: саме ця, перша гонка, стала єдиною в історії «Алуштою», в якій взяв участь іноземний пілот – білорус Ігор Маслов.
Наступного разу ралі «Алушта» відбулось за три роки потому, в 2010-му. Цього разу ситуація відрізнялась докорінно – адже кримська гонка була фінальним етапом серії, за який очки нараховувались з коефіцієнтом 1,5. В результаті, виявилось чимало екіпажів, які набирали залікові бали протягом сезону – і вони вирішили позмагатись за підсумкові титули в абсолюті та класах.
Та гонка вийшла напрочуд драматичною. Боротьба Валерія Горбаня та Олександра Фельдмана за лідерство завершилась доволі швидко – зі сходом Фельдмана. Але на самого Горбаня теж чекав «сюрприз» – за дві спецділянки до фінішу в коробці зникли всі передачі, крім другої та третьої. Майже дивом діставшись закритого парку на набережній Алушти, Валерій здобув свій перший на той час значний трофей – титул володаря Кубку України; другим став молодий Тарас Кравченко, третім – досвідчений Юрій Яковенко. Також фахівці відзначали блискучу їзду харків’ян Миколи Чмиха та Станіслава Беседіна, які повністю підкорили собі монопривідну частину пелотону.
Продемонструвавши гідний рівень проведення змагання, в 2011 році організатори вперше отримали право провести його в статусі етапу чемпіонату України – причому, знов-таки, фінального етапу. Без певного драматизму не обійшлося і цього разу: коли чемпіонат наближався до завершення, стало ясно, що один з фаворитів, той самий Валерій Горбань, буде змушений пропустити фінал, оскільки він по датах співпадає з важливою для киянина гонкою чемпіонату світу. З огляду на це, головний конкурент Горбаня, одесит Юрій Кочмар, публічно виступив з ініціативою – змінити дати змагання, щоби доля титулу вирішувалась в очній боротьбі, а не за відсутності суперника.
На жаль, унікальний за благородством вчинок Кочмара лишився марним: дати гонки змінили, але після того форс-мажорні обставини не дозволили Юрієві вийти на старт перенесеної «Алушти». Тож, фінішувавши другим в гонці, Горбань вперше став абсолютним чемпіоном України з ралі. Перемога ж в змаганні дісталась тодішньому напарнику Горбаня, Олександрові Салюку, який за допомогою набраних очок посів в чемпіонаті друге місце і посунув Юрія Кочмара на третє.
Іронія долі полягає в тому, що саме Горбань, якому «Алушта» два роки поспіль приносила почесні титули, став зрештою ініціатором виключення цієї гонки з календаря чемпіонату України 2012 року. Не вдаючись до деталей, скажемо, що це рішення мало як спортивні, так і стратегічні причини – адже 2012 рік був майже повністю присвячений масштабній реорганізації українського ралі, в ході якої наявність двох асфальтових етапів в ЧУ було визнано недоцільною. Кримські організатори відчували себе ображеними; але комітет ралі під керівництвом Валерія Горбаня впевнено взяв курс на гравійні ралі, і звертати з цього шляху намірів не мав.
Напруження у відносинах начебто почало спадати наступного, 2013 року, коли Автомобільний Клуб «Крим» отримав право на проведення регіональної ралійної серії Кубок Криму. Звичайно ж, «Алушта» знов посіла своє традиційне місце фінального етапу турніру, де мали визначитись переможці нової серії. У фінальній битві зійшлися Микола Чмих та Іван Луценко; і долю протистояння вирішила пеналізація, отримана Луценком за випередження на КЧ. Саме це призвело до повної рівності набраних очок у двох пілотів; таким чином, за додатковими показниками володарем першого та єдиного в історії Кубку Криму стали харків’янин Чмих та його команда XADO Motorsport.
З цілком зрозумілих нині причин, після 2013 року ралі «Алушта» більше не проводилось. Долі його учасників склались по-різному: хтось закінчив кар’єру, хтось продовжив виступати в українському чемпіонаті. На жаль, певна частина кримських спортсменів – зокрема, Лада Соустова, Олександр Юшков, Михайло Кінас, Ігор Журавльов та інші, – переоформивши ліцензії на російські, з легкістю продовжила виступи у змаганнях країни-окупанта. Звісно ж, все на свої місця розставить тільки історія – але ми будемо вірити, що свого часу на унікальних кримських серпантинах ще звучатимуть двигуни спортивних автомобілів з синьо-жовтими прапорцями на вікнах…
Фото © Володимир Некрасов, Юрій Панночка, Вікторія Кінас
