Фактично, чемпіонат України 2013 року був квінтесенцією всього найкращого, що містило в собі тодішнє українське ралі – а «Маріуполь», як завжди, був однією з родзинок цього турніру. Минулорічні помилки було враховано: гонка повернулась до менш напруженого та більш видовищного дводенного формату, залишивши при собі свої найкращі спецділянки. Напружена «паралелька», тримірний «Азов», стрибки та броди Кременівки – все це постало перед глядачами в своїй найкращій інкарнації.
До того ж, суттєво змінився технічний парк учасників ралійного чемпіонату – на перші ролі вийшли більш сучасні MINI JCW RRC та Skoda Fabia S2000. Вперше за багато років пілоти, що виступали на N-групових повнопривідних «імпрезах» та «ево», були майже позбавлені шансів на перемогу в абсолюті – втім, в їхньому традиційному класі боротьба стала ще більш напруженою. Юрій Кочмар, Віталій Пушкар, Антон Кузьменко, Дмитро Радзівіл, Микола Чмих, Денис Сидоров – так виглядала тодішня плеяда найшвидших спортсменів. Для повноти картини потрібно додати до цього переліку і лідерів національного класу У4000 – Миколу Соболєва, Івана Остапченка, Миколу Кузнєцова, Ярослава Кадученка… Це дійсно був «цвіт» нашої ралійної нації.
Здавалося, долю перемоги в змаганні було вирішено на самому початку, коли один з фаворитів (власне, майбутній чемпіон) Валерій Горбань припустився дитячої помилки та заїхав на черговий КЧ з 10-хвилинним випередженням. В той момент всі вирішили, що, позбувшись тиску головного конкурента, Олександр Салюк легко доведе гонку до перемоги – але щодо цього доволі неочікувано висунув заперечення Олексій Кікірешко. Киянин очолив пелотон з першої спецділянки – і лишався лідером до самого фінішу; Салюка ж за одну СД до кінця підвів двигун.
З купою проблем та складнощів стикались пілоти монопривідних класів, чия техніка болісно реагувала на випробування численними стрибками та бродами. Для більш чіткого уявлення наведемо дві цифри: розрив між переможцем та другим призером в класі У1600 склав 22 хвилини, а в класі У1400 – понад 40 хвилин! Але найцікавіше те, що, навіть попри такі складні умови, всі спортсмени на фініші одноголосно називали «Маріуполь» найкращим та найцікавішим змаганням року…
Можна лише уявити собі, якого рівня досягла би маріупольська гонка наступного року – але всі надії та плани зруйнувала війна. Події 2014 року, на щастя, не спричинили в місті глобальної катастрофи, але проводити змагання на полях та шляхах, де нещодавно вибухали бомби та снаряди, ніхто не наважувався довгих п’ять сезонів. Лише в 2019 році ралі повернулось до Маріуполя – і знов, як на самому початку, гонка мала статус етапу чемпіонату з міні-ралі, більш відомого як Кубок Лиманів.
Оскільки формат «лиманів» передбачає шестикратне проходження тієї самої спецділянки в двох напрямках, організатори були змушені обрати з усього різноманіття своїх доріг одну – і зупинились на найскладнішому зі спортивної точки зору «Азові». Точно записати стенограму цього допу було важким завданням навіть для еліти українського ралі 2012-2013 років; нічого дивного, що для не дуже досвідчених учасників Кубку Лиманів це стало справжньою катастрофою. З 26 екіпажів, які вийшли на старт «Маріуполя»-2019, фінішу дістались лише 12; причому тільки в одному класі кількість фінішувавших перевищила кількість призових місць.
Втім, хоча від колишнього блиску пелотону мало що залишилось (в ралі взяли участь аж два екіпажі на повному приводі), з організаційної точки зору питань до гонки не було. Молода й амбітна команда, керована Андрієм Ластенком, продемонструвала, перш за все, величезне бажання відродити автоспорт в своєму місті – а також здатність робити це на досить високому рівні. Тож коли наступного року знов постало питання повернення «Маріуполя» до календаря чемпіонату України, заперечень ні в кого не виникло.
Гонка 2020 року, напевно, ще тримається в пам’яті багатьох читачів цього матеріалу – але все ж таки пригадаємо деякі її моменти. Фактично, це було одне з дуже суперечливих змагань того року, які, без винятку, опинились під впливом епідемії COVID-19. Само собою, про жодні урочисті церемонії мова не йшла; але безпосередньо на спецділянках все ж зібралось чимало глядачів – завдячуємо, в першу чергу, поверненню в маршрут СД «Паралелька» та «Брід». Відносно невеликий пелотон, втім, утворював загалом дуже приємне враження – не в останню чергу через те, що в ньому вперше на рівних взяли участь екіпажі на позашляховиках.
На жаль, про драматичний розвиток подій в боротьбі за перемогу мова не йшла: як і більшість тогорічних змагань, «Маріуполь» без проблем підкорився виступаючому на MINI JCW WRC Валерію Горбаню. Майже беззаперечною буда перевага над рештою конкурентів Олександра Салюка, який якраз того року несподівано для багатьох повернувся до великого ралі. Лише одного разу Саша змусив своїх прихильників похвилюватись – коли на СД2 пробив колесо і показав тільки п’ятий результат в абсолюті. Втім, на загальному його положенні в протоколі змагання це фактично не позначилось – друге місце позаду Горбаня та попереду всіх інших екіпажів.
Набагато цікавіше розвивались події в молодшому монопривідному класі 2WD, де після швидкого сходу Сергія Івченка боротьбу за перемогу вели майбутній чемпіон Максим Євдокимов та маловідомий місцевий пілот Юрій Руденко. Як виявилось згодом, це був один з ключових моментів всього чемпіонату: на фініші Євдокимов випередив Руденка на 0,1 секунди, що дозволило йому набрати такі необхідні в підсумку залікові бали…
Дев’яте ралі «Маріуполь» мало відбутись майже рівно рік тому, в перші вихідні серпня 2021 року. На жаль, через неузгодженість дій організатора та місцевих керівників, провести гонку в заплановані дати не вийшло; з огляду на ситуацію, комітет ралі FAU прийняв безпрецедентне рішення щодо переносу змагання на тиждень вперед. Багатьом спортсменам це зруйнувало заздалегідь побудовані плани; а ті, хто все ж таки приїхав на гонку в нові дати, лишились розчарованими – через форс-мажорну зміну погоди ралі довелось відмінити фактично вранці першого змагального дня…
Незважаючи на це, в міжсезоння комітет ралі знов погодив проведення ралі «Маріуполь» в заліку чемпіонату України 2022 року – чемпіонату, якому ніколи не судилося відбутись. Трагічні та жахливі події весни-2022 надовго поставили під сумнів навіть крихітну імовірність проведення цього яскравого та захоплюючого змагання, яке було справжньою прикрасою знищеного російськими варварами Маріуполя. І це лише одна з багатьох наших втрат, за які Російській Федерації ніколи не має бути пробачення…
Фото © Сергій Холодило, Анна Добрякова, Олександр Василюк
