Так вже вийшло, що чемпіонат незалежної України з ралі почав розігруватись тоді, коли ралійні автомобілі з приводом на обидві осі вже перестали бути чимось унікальним – не тільки в Старому Світі, а й на пост-радянському просторі. Три кити ралійного світу – Ford, Lancia та наймолодший з них, Mitsubishi – впевнено підкорили ралійну Європу і так само швидко влаштувались і в Україні. Статистика невблаганно проста: з-поміж 33 ралійних змагань, які пройшли в нашій країні з 1994 по 2000 роки, 16 виграли пілоти Ford Escort, 7 – Mitsubishi Galant та Lancer, 3 – Lancia Delta і один – Mazda323.
Уважний читач запитає: а де ж іще шість змагань? Власне, якраз стільки перемог випало на долю монопривідного автомобіля ВАЗ-2108, який в ті часи був беззаперечно найбільш масовим, але вже не найшвидшим ралікаром України. Звісно ж, на рівних конкурувати з повнолапими ВАЗи не могли; але іноді, час від часу, обставини складались таким чином, що окремі швидкі пілоти на «вісімках» піднімались на вищі сходинки п’єдесталів пошани. В більшості випадків це відбувалось на домашніх для переможців трасах – адже знання особливостей «свого» покриття завжди було вагомим чинником успіху. Втім, в кожному випадку події розгортались по-різному; сьогодні ми згадаємо перші три з цих епізодів…
«Куяльник»-1996. О. Андріященко – А. Майстренко
96-й рік в українському ралі мав з повним правом називатись «роком Салюка». Опанувавши зрештою свій перший повнопривідний Ford Escort Cosworth, Олександр Петрович впевнено виграв три з чотирьох етапів ЧУ-96, в яких взяв участь (що й призвело врешті-решт до завоювання чемпіонського титулу в абсолюті). Єдиним виключенням стало ралі «Куяльник», де Салюк протягом гонки мучився через проблеми зі стійками амортизаторів – і на СД16 таки зійшов з траси.
Найближчим переслідувачем лідера в тій гонці був, як не дивно, не Василь Ростоцький (він зійшов ще в перший день змагання), а білоцерківський спортсмен Павло Гайдук, який виступав на орендованій 8-клапанній Lancia Delta Integrale. Дві третини гонки Гайдук впевнено тримався на другій позиції абсолюту, і мав би виграти це ралі – якби не півтори хвилини пеналізації, отримані за чотири допи до фінішу через запізнення на КЧ. Такий часовий штраф відкинув Гайдука аж на четверту позицію, яка після сходу Салюк перетворилась на третю.
В лідери ж через вищезгадані події вийшов Олександр Андріященко на ВАЗ-2108, за яким на відстані 30 секунд розташувався Михайло Аверін на «Таврії». Невідомо, чим би закінчилась справа (адже темп Гайдука був вищий за обох конкурентів) – але рішенням суддів дві останні спецділянки було відмінено, і переможцями змагання стали Олександр Андріященко та Анатолій Майстренко. Гайдуку ж до другої позиції, яку посів Аверін, не вистачило всього лиш двох секунд…
«Куяльник»-1997. В. Марчук – С. Ковальов
За рік на тому ж самому одеському «Куяльнику» мала відбутись історична дуель між головним фаворитом чемпіонату Василем Ростоцьким та легендою радянського автоспорту Сергієм Вуковичем, який повернувся в ралі тільки на одну гонку. Вісім з дев’яти перших спецділянок виграв Вукович, але потім в сервісному парку виявилось, що продовжувати гонку його Lancia Delta Integrale не може – «здох» двигун. Гонку одноосібно очолив Ростоцький, але ненадовго – на СД17 знов-таки через проблеми з двигуном, він втратив понад дві хвилини та відкотився на шосту позицію.
За таких умов на першу позицію вийшов ще один досвідчений одесит, Валентин Марчук, що виступав на ВАЗ-2108. Цікаво, що вже наступного року ця «вісімка» опиниться в руках Олександра Салюка-молодшого, а ще за два роки принесе йому перший чемпіонський титул. Тоді ж, у 97-му, Марчук та його штурман Сергій Ковальов провели гонку дуже впевнено, виграли чотири спецділянки і закономірно піднялись на вищу сходинку подіуму.
Щодо Ростоцького, то протягом другого дня ралі він пробився в підсумковому протоколі на другу позицію – але, попри всі надзусилля, відіграти відставання від лідера так і не встиг. Водночас, треба відмітити, що львів’янин дуже правильно зробив, що не припинив боротьбу і задовольнився другим місцем – адже, як показало майбутнє, без цих 15 очок він програв би весь чемпіонат…
«Чумацький Шлях»-1997. В Разумовський – В. Шаповалов
Якщо не вдивлятись в деталі, сценарій цього ралі може видатись схожим на інші. Спочатку дуель за перемогу розгорталась між двома фаворитами – Василем Ростоцьким та Олександром Салюком, причому обидва дебютували на нових автомобілях, Mitsubishi Lancer Evo IV та Ford Escort RS Cosworth відповідно. Втім, на СД4 Салюк припускається помилки з проходження маршруту, що призводить до виключення з гонки. Ще за декілька спецділянок зупиняється й Ростоцький, на новенькому «лансері» якого обірвало поршень.
Здавалося б, типова ситуація: через проблеми фаворитів на перший план виходить «темна конячка». Але унікальність даного випадку полягає в тому, що майбутній переможець почав гонку… з останньої позиції, показавши на СД1 найгірший час в усьому пелотоні! Хто б міг подумати, що, зіткнувшись з технічними проблемами на першому ж допі, Валерій Разумовський та Віктор Шаповалов зможуть створити справжнє диво?
Але вони змогли. Вигравши протягом гонки 10 спецділянок (стільки ж, скільки Салюк і Ростоцький разом узяті), Разумовський поступово пробився в коло лідерів і за підсумками СД17 був третім в абсолюті. Все вирішила наступна спецділянка, де лідируючий Володимир Петренко «упіймав» великий камінь, а Валерій, навпаки, відчайдушно прискорився і зміг випередити останнього з конкурентів, Олександра Андріященка. Саме так в історію українського ралі було вписано єдиний випадок, коли гонку виграв пілот, який після першої СД був останнім в протоколі результатів…
Фото © Володимир Васинчук, архів Василя Ростоцького
