Минулого разу ми розповіли про досягнення Олександра Андріященка, Валентина Марчука та Валерія Разумовського в 1996-1997 роках. В чемпіонаті 1998 року перемагали виключно пілоти повного приводу – Олександр Салюк, Андрій Александров та Василь Ростоцький (останній і виграв тогорічний турнір). А от наступний сезон подарував глядачам аж два виключення з «повнопривідного» правила…
«Росава»-1999. О. Бойченко – Д. Бекаревич
Історія білоцерківського етапу чемпіонату України з ралі є доволі сумною – перший раз, коли місцевий автоклуб спробував його провести, виявився й єдиним. Не в останню чергу причиною цього стала система коефіцієнтів, яку саме того року вирішили вчергове змінити. Так, на найскладніших етапах ЧУ (якими визнали «Столицю», «Чумацький Шлях» та «Карпати») набрані пілотами очки множились на 4 – тоді як «молоді» гонки («Росава» та «Стара Фортеця») отримали найнижчий коефіцієнт «1» (тобто очки зараховувались без множення). Цілком природно, що за таких умов деякі спортсмени вирішили зекономити свої бюджети, пропустивши «невигідні» гонки з низькими коефіцієнтами.
Власне, так і вийшло, що на білоцерківьский етап, який був другим в календарі тогорічного чемпіонату, приїхало усього 18 екіпажів. На повному приводі з них виступали лише троє: Олександр Салюк, Юрій Карпенко та Юрій Железко – і всі вони, один за одним, зійшли з траси. Найдовше протримався Карпенко, чия Lancia, очевидно, пригадала, що раніше належала білоцерковському пілоту Павлу Гайдуку – і «на патріотизмі» примудрилась проїхати аж 13 спецділянок…
Отже, після сходу Карпенка повного приводу в пелотоні не залишилось, а на позицію лідера вийшов місцевий пілот, молодий, але вже досить досвідчений Олександр Бойченко. Маючи майже 50-секундну перевагу над Миколою Нікітюком, Бойченко провів залишок гонки дуже прагматично з точки зору тактики – він поступався суперникам на окремих спецділянках, утримуючи при цьому загальну перевагу. Тож, попри те, що перемогами на СД відзначились Микола Нікітюк, Едуард Пушко та Руслан Кучер – в підсумку кращий час в цьому ралі показав Бойченко.
«Куяльник»-1999. Р. Железко – В. Розиграєв
Одеське ралі ніколи не було простим, але в 1999 році воно перевершило само себе – так, до фінішу першого дня доїхали тільки 13 екіпажів з-поміж 25 тих, що вийшли на старт. Дехто з лідерів (Александров, Протасов) вилетіли з траси, дехто (Салюк, Петренко, Разумовський) зіткнулись з технічними проблемами. Зрештою, проміжний протокол після 17 спецділянок суботи очолювали Василь Ростоцький на Ford Escort RS WRC та Олександр Салюк-молодший на ВАЗ 2108.
Оскільки другий день складався з шести проїздів двома різними відрізками (які, що важливо, були варіаціями однієї СД «Куяльник»), ніхто не сподівався на те, що імена лідерів до фінішу зміняться. Але свою роль відіграла якраз-таки конфігурація спецділянки, яка мала змінитись після трьох проїздів. Тепер вже невідомо, де саме з’явилась помилка – в документах чи безпосередньо на дорозі; але історичний факт полягає в тому, що і Ростоцький, і Салюк, ніби змовившись, припустилися помилки при проходженні дистанції в одному й тому ж самому місці!
Варіантів виходу з цієї ситуації було багато; розглядалася навіть можливість відміни не тільки спірної спецділянки, а й всієї секції. Але, після довгих роздумів, комісари вирішили все ж дискваліфікувати двох порушників, не змінюючи при цьому решту результатів змагання. Саме так і вийшло, що на першій позиції підсумкового протоколу ралі «Куяльник» опинився Руслан Железко, на другій – його брат Олексій, а довершив подіумну трійцю Леонід Леонов. Так було зафіксовано останній в українській історії випадок, коли всі призові місця посіли екіпажі на ВАзівських «вісімках»…
«Скіф»-2000. П. Шарашидзе – В. Аксьонов
Ралі «Скіф» 2000 року за своїм сюжетом було дивним чином схоже на кожне з двох змагань, про які ми розповіли вище. Точно так, як і «Росава»-99, херсонська гонка мала найнижчий коефіцієнт, через що її знов пропускав головний фаворит, Василь Ростоцький. Точно, як на «Куяльнику»-99, тут виявився пілот, який припустився помилки при проходженні маршруту, за що й був знятий зі змагань (тільки цього разу це був не молодший, а старший Салюк). І точно, як на двох попередніх змаганнях, більшість фаворитів покинули трасу через технічні поломки – принаймні, саме це сталось з Андрієм Александровим, Олексієм Железко та Валерієм Разумовським.
Але, на відміну від попередніх змагань, тут боротьба за перемогу була аж ніяк не жартом. Коли на середині дистанції виявилось, що всі фаворити вже поза трасою, пелотон очолив Руслан Железко. За два допи до фінішу поломка підвіски відкинула його в глибину протоколів, а на перше місце вийшов Павло Шарашидзе, якому на п’яти насідав ще один місцевий герой, Денис Венгер (в якого, до речі, це була перша гонка за кермом Lancia Delta). Два останні допи суперники пройшли з різницею буквально в пару секунд; втім, Венгеру так і не вдалося наздогнати більш досвідченого суперника…
З того часу автомобілі з приводом на одну вісь більше ніколи не піднімались на першу сходинку подіуму етапів чемпіонату України з ралі. Починаючи з 2001 року, абсолютну більшість змагань виграли представники двох брендів, Mitsubishi та Subaru; в їхню суперечку іноді влізали Ford та MINI, а одного разу навіть Fiat – але всі вони мали повний привід. Втім, зараз абсолютно ніхто не знає, в якому стані опиниться чемпіонат України після війни з росією – тож, теоретично, можна припустити, що нас знов очікують монопривідні перемоги…
PS. Редакція приносить вибачення за якість деяких фото – на жаль, кращих матеріалів в нашому розпорядженні нема.
Фото © Архів Василя Ростоцького та «Ралі в Україні»
