Насправді, фінське ралі протягом усього свого існування в календарі чемпіонату світу цілком заслужено вважалось одним з найскладніших змагань на планеті. Стосунки Сергія Вуковича з цією гонкою були не дуже простими: з чотирьох спроб підкорити цю трасу дві – в 1978 та 1985 роках – закінчились для нього достроковими сходами.
Втім, як не дивно, але найуспішнішим для одесита стало його перше Ралі 1000 Озер, яке проходило з 26 по 28 серпня 1977 року. Можливо, ця гонка є однією з найбільш відомих сучасному вболівальнику – перш за все, через ефектні фотографії неймовірного стрибка, який Вукович виконав на одному з численних фінських трамплінів. Деякі подробиці того епізоду розкрив не так давно штурман екіпажу, Віктор Московських, в інтерв’ю, яке було опубліковано на інтернет-сторінці колишнього тренера збірної СРСР Анатолія Брума. Ми наводимо це інтерв’ю в дещо скороченому варіанті, перекладеному на українську.
«Якщо так можна сказати, «спільне» спортивне життя у нас з Вуковичем почалося в 1974 році – хоча познайомились ми рівно за рік до цього. Я тоді тільки-но повернувся зі строкової служби і прийшов у рідну для мене Автошколу ДТСААФ №1, а Сергій у ній же тренувався. Я був на той час уже Чемпіоном СРСР з льодового спідвею, а Вукович став чемпіоном СРСР з картингу та майстром спорту з автоспорту.
Саме Сергій фактично змусив мене поміняти сідло мотоцикла на сидіння автомобіля. Він просто віддав мені свою «одиничку» (ВАЗ-2101), а сам при цьому продовжував їздити на «баржі» (ГАЗ-24 «Волга»). А 1975-го він запропонував мені сісти до нього штурманом для участі в авторалі. Вже через рік ми досягли успіхів і потрапили до збірної СРСР по ралі – хоча це було не просто, адже там своїх зірок вистачало і без нас.
Справді, Ралі 10000 Озер 1977 року – це, напевно, пригода, що запам'яталася мені найбільше. Фінська траса дуже підступна, з чергою трамплінів, масою складних поворотів та гравійних ділянок. І ось, початок гонки, найскладніший доп. Серія поворотів, пряма, в кінці якої дуже небезпечний трамплін, де дорога з пагорба йшла круто вниз.
Перед цим Вукович зробив мені зауваження, сказавши, що я помиляюся з черговістю поворотів, які диктував згідно стенограми. Я ж наполягав, що роблю все правильно. При цьому цей наш діалог перемежувався стенограмою, яку я продовжував читати… Ось це такий-то поворот, а це інший, а ось пряма... і тут я кричу, все! Потрібно стояти. Стояти! Небезпечно! Стрибок!
Серьога тільки й встиг сказати: «Все - пізно!» – а ми вже летимо... За моїми прикидками це десь 3-4 метри від землі. Потім нам сказали, що ми пролетіли близько 60 метрів».
Як не дивно, але підвіска автомобіля витримала таке несподіване випробування і навіть більше: подолавши всю дистанцію ралі, Вукович та Московських посіли 21-е місце в абсолютному заліку змагання та друге – в класі 6. Після того Сергію Вуковичу лиш раз, і 1979-му, вдалось повністю подолати дистанцію Ралі 1000 Озер; але цього разу він та Анатолій Брум стали тільки 28-ми в абсолюті і четвертими в класі.
Фото © Архів Ралі в Україні
