Місце найтрагічніших подій російсько-української війни 2022 року свого часу було справжньою візитною карткою українського ралі.
Зараз неможливо без сліз згадувати те, якою яскравою та видовищною подією було ралі «Маріуполь». Урочисті церемонії, що проходили біля зруйнованого нині окупантами драматичного театру. Тисячі глядачів, які збирались обабіч найбільш видовищних бродів та трамплінів. Сервісний парк, який своїм невпинним рухом та галасом притягував кожного, хто навіть випадково опинявся біля стадіону «Іллічівець». Потужне шоу та напружене спортивне змагання – саме в Маріуполі ці дві складові справжнього ралі поєднались найбільш органічно…
Втім, коли восени 2007 року компактне міні-ралі під назвою «Приазов’я» вперше пройшло в форматі етапу Кубку Лиманів, передбачити його подальшу долю було абсолютно неможливо. Оскільки змагання (згідно календаря) мало відкритись буквально через день після похорону видатного українського спортсмена Андрія Александрова, мало хто мав відповідний настрій для того, щоби відвідувати гонки. Крім того, за тиждень після «Приазов’я» мало відбутись гучне міжнародне ралі «Ялта»; тож більшість топових екіпажів просто не мали часу та змоги відволікатись на щось інше.
Через ці, суб’єктивні та об’єктивні причини перше маріупольське ралі зібрало усього 14 екіпажів, з яких до лав топ-пілотів можна було зарахувати лише Юрія Протасова. Логічно, що саме він і став переможцем цього змагання, більш ніж на дві хвилини випередивши іншого відомого киянина Івана Романенка. Третю ж позицію абсолюту посів місцевий кумир Микола Соболев, який в той час виступав ще на кросовій «вісімці»…
Однак широкого розголосу гонка не отримала, і питання необхідності її розвитку деякий час було неочевидним. Важко сказати, як розвивались би події, якби не гучний конфлікт, що розпочався весною 2008 року між організаторами ралійних змагань та тодішнім президентом FAU Євгеном Червоненком. Не погоджуючись із політикою останнього, деякі автоклуби просто відмовились проводити заплановані етапи чемпіонату України, що поставило всю серію під загрозу зриву. Для врятування ситуації голова ралійного комітету Олександр Салюк-старший звернувся до відомого одесита Віктора Шаповалова з проханням в найкоротший термін (фактично – за три тижні) підготувати та провести в Маріуполі другий етап ЧУ-2008.
Увімкнувши всю свою енергію, Шаповалов та його друзі, серед яких був і автор цієї статті, прохання виконали (хоча при цьому Віктору Олександровичу довелося фактично відмовитись від проведення тогорічного Кубку Лиманів). Таким чином, майже рівно 14 років тому, 28 та 29 червня 2008 року, ралі «Маріуполь» вперше пройшло в статусі етапу чемпіонату України. Цікаво, що всі 30 екіпажів, які вийшли на старт, чудово знали про наявність на трасі кількох бродів – але, виходячи із зухвалих передстартових коментарів, поставились до них занадто легковажно…
Як виявилось – дарма. Тим чи іншим чином, саме маріупольські броди вибили з лав учасників вагому частку лідерів, серед яких були і Олександр Салюк, і Валерій Горбань, і Олександр Решетілов, і Володимир Петренко. Перемогу знов, як і рік тому, здобув Юрій Протасов – до речі, це був перший і єдиний в українському чемпіонаті тріумф автомобіля Subaru Impreza STi N14. Два інших місця на подіумі посіли більш обережні, ніж решта конкурентів, Юрій Шаповалов та Ігор Чаповський; в моноприводі ж тоді беззаперечно панували кіт-кари під керуванням Ігора Сторчака та Руслана Кучера.
Попри численні сходи з траси, гонка справила на ралістів чудове враження, і наступного року її місце в календарі вже ніхто не піддавав жодним сумнівам. До того ж, певний досвід проходження бродів частина пелотону вже набула – тож настільки критичними ці елементи траси вже не були. Але якщо вода не внесла цього разу суттєвих коректив до перебігу подій, її роль відіграв вогонь. На першій спецділянці другого дня змагань перекинулась через дах Subaru Антона Кузьменка – на жаль, спортсмени прийняли необачне рішення миттєво повернути машину на колеса. Буквально за мить під автівкою спалахнула трава; і до того часу, як пожежна команда спромоглася дістатись місця подій, білосніжна «імпреза» згоріла вщент…
Власне, інших надзвичайних подій в той рік не сталось – але загальні результати гонки все одно були в дечому неповторними. Ні, мова йде не про впевнену перемогу Олександра Салюка-молодшого, і навіть не про черговий подіум Юрія Шаповалова. Унікальна ситуація склалась в суперечці за четверте місце, оскільки два пілоти, що змагались за нього – Олексій Яновський та Степан Мазур, – показали за підсумками всього змагання абсолютно однаковий результат, з точністю до десятих часток секунди! Переможцем цього двобою було визнано Мазура – але лише тому, що він показав кращий час на першій спецділянці ралі (саме такий вихід з ситуації пропонував тогорічний регламент чемпіонату).
Щодо моноприводу, то тут знов відмітився блискучим виступом Соболев – щоправда, цього разу вже на справжній «ралійній» Lada 2113. Про перевагу Миколи Петровича над суперниками свідчить хоча б той факт, що найближчий з них – Сергій Фаюк на Ford Fiesta ST – програв лідеру за підсумками гонки майже дві хвилини. Доречно буде згадати, що саме того року Соболєв став автором абсолютно унікального досягнення, посівши за підсумками чемпіонату друге місце в абсолюті – і це на монопривідному автомобілі! Цілком зрозуміло, що з того часу і понині ніхто нічого подібного зробити не спромігся…
Автор © Володимир Некрасов
Фото © Сергій Холодило, Олексій Горбенко, Олексій Штанько, Євген Сокур