Для початку – кілька цифр та фактів загального характеру. Протягом 1995 року в різних ралійних змаганнях за кордоном взяли участь сім українських екіпажів (7 перших пілотів та 8 штурманів), які разом здійснили 19 стартів. При цьому найчастіше наші представники виїжджали, звісно, в сусідню Польщу – але крім того відвідали ще й Бельгію, Грецію, Чехію, Болгарію, Туреччину та Угорщину. Як бачимо, на той час українські спортсмени без зайвого пафосу інтегрувались в європейську ралійну спільноту – причому, на абсолютно різних рівнях, від національних змагань до чемпіонату Європи.
Ще цікавіше, що чи не найбільше підстав пишатися своїми «гастролями» мали представники єдиного в Україні повноцінного автозаводу, які виступали на вітчизняних «Тавріях». Легендарні тандеми Михайла Аверіна/Юрія Горлачова та Анатолія Лакушева/Валерія Тонкошкура здійснили три вояжі на етапи європейського чемпіонату в Болгарію, Польщу та Угорщину (плюс до цього Аверін вибрався ще й на турецький етап). Не варто думати, що українці були статистами на цих змаганнях – зокрема, Лакушев виграв в своєму класі болгарське Rally Zlatni, а Аверін увійшов в десятку абсолютного заліку на Rally of Turkey!
Взагалі, болгарський тріумф Анатолія Лакушева та Валерія Тонкошкура і понині залишається недооціненим. І мова навіть не про те, що в класі А5, який виграли запоріжці, стартувало аж 20 пілотів (а фінішувало всього сім). Мова про те, що протягом 90-х років окремі етапи європейського чемпіонату вигравали декілька українських спортсменів (вболівальники одразу назвуть Олександра Салюка-старшого або Андрія Александрова), але саме Лакушев та Тонкошкур зробили це на автомобілі вітчизняного виробництва! В більш «розвиненій» в ралійному сенсі країні такому екіпажу негайно поставили б пам’ятник – але у нас подібне унікальне досягнення лишилось поза суспільною увагою.
Цікаво, що в ході змагання перемога Лакушева була не такою вже й передбачуваною – довгий час від старту його випереджали… його ж співвітчизники: вже згадувані Аверін з Горлачовим, а також екіпаж з Білої Церкви, Павло Гайдук та Сергій Піддубний. Перший день ралі українці закінчили так: Аверін був першим в класі А5, Гайдук програвав йому трохи більше двох хвилин, випереджаючи при цьому Лакушева на вісім секунд! Але наступного дня все змінилось: Аверін зайшов з траси на першому ж допі, а Гайдук помилився на слизькому асфальті через неточність в стенограмі і миттєво програв Лакушеву майже п’ять хвилин…
Щоби закінчити з болгарськими пригодами українців, потрібно згадати ще один екіпаж, який також взяв участь в Rally Zlatni 1995 року – це Андрій Максутов та Сергій Мельник. На жаль, в даному випадку багато розповісти не вдасться: черкащани без пригод проїхали лише першу спецділянку ралі, після чого зійшли з траси і решту змагання перебували в ролі глядачів.
Якщо ж дивитись на загальну картину того року, то стає очевидним, що екіпаж Лакушева та Тонкошкура був на той час не тільки швидким, але й найбільш «надійним» серед всіх представників України за кордоном. Всі три старти запорожців в міжнародних змаганнях закінчились 100% фінішів – показник, якого в той рік не мав жоден з їхніх колег. Крім вже згаданої перемоги в Болгарії це були четверте місце на важкому Rajd Polski і п’ята позиція на угорському Nemzetközi MOL Budapest Rallye.
Також розповідь про виступи наших співвітчизників в міжнародних змаганнях 1995 року була би неповною без згадки про ще одного пілота – мова про Бориса Донского, який на той час вважався чи не головним спеціалістом в галузі польського ралі. За період з 1991 по 1994 рік Борис разом з незмінним штурманом Олегом Рибаком понад дюжину разів стартував в різноманітних польських змаганнях, добре знав специфіку процесу та мав низку корисних знайомств. Тож коли місце Рибака посів новий штурман, Ігор Свенцицький, екіпаж без зайвих вагань вирішив першу ж спільну гонку провести знов-таки в Польщі.
Виступ екіпажу важко оцінити об’єктивно – адже в класі А6, до якого належала «вісімка» Донского, цього разу було заявлено всього два учасники (причому другий – чеський пілот Їндрих Штольфа на кіт-карі Skoda Felicia). Українці подолали всю дистанцію Rajd Polski, ставши 41-ми з 58-ми учасників, яким вдалось фінішувати – але про боротьбу серед рівних за підготовкою автомобілів мови не йшло. Додамо, що за збігом обставин ця гонка стала останнім іноземним виступом для Бориса Донского в якості першого пілота (в той час, як в ролі штурмана йому згодом випало ще багато цікавих пригод за кордоном).
Ось такими різноманітними, але загалом цілком гідними, були результати п’яти українських ралійних екіпажів, які в 1995 році брали участь в міжнародних змаганнях на монопривідній техніці. Але ж були і ще двоє спортсменів, чиї амбіції сягали набагато вище – і задля досягнення своїх завдань обидва вони саме в тому році синхронно почали опановувати повнопривідні автомобілі. Звісно ж, наші читачі вже здогадались, хто ці спортсмени – але більш докладно про них ми розповімо в продовженні даного огляду…
Редакція приносить свої вибачення за якість фото, які є, фактично, скріншотами з відео
Фото © Архів Ралі в Україні
