Вже зараз, спокійно аналізуючи події п'ятого та шостого етапів гірського чемпіонату, можна виділити три основні чинники, які вплинули на перебіг подій та, зрештою, на підсумковий результат. Звичайно ж, перший чинник – це оновлений принцип нарахування очок на фінальному етапі турніру. Вперше цього року спортсменам було запропоновано зважати на те, що остання гонка сезону матиме більшу «вагу», ніж решта – всі набрані на фіналі залікові бали помножувались на коефіцієнт 1,2. Втім, цей чинник був відомий всім заздалегідь – на відміну від двох інших, які стали для багатьох певною несподіванкою…
Перший день змагань пройшов нібито за звичним сценарієм. В абсолюті кращий час передбачувано встановив Олександр Козлов; за його спиною розташувалися діючий чемпіон країни Дмитро Захаров та його напарник Віталій Юр’єв. Всі решта суперників – Іван Ракус, Сергій Юнашев, Сергій Бабак та інші – досить прогнозовано посіли наступні сходинки протоколу. Можливо, дещо більшого очікували від Вадима Трутнєва, який врешті-решт довів до ладу свій кіт-кар – але, загалом, все нібито йшло «за планом».
Але з самого ранку неділі події почали розвиватись дещо незвичним чином. По-перше, з’ясувалось, що, на відміну від траси Опака – Борислав, Бухівський перевал висуває до спортсменів та техніки кардинально інші вимоги. Якщо запропонована в суботу траса була надзвичайно швидкісною, то недільний відрізок містив в собі набагато більше повільних поворотів. Як наслідок, дуже велике значення набувала «правильна» гума, яка мала би забезпечити максимальний контакт автомобіля з дорогою.
Нажаль, якраз цього чинника й не вистачило Дмитру Захарову, який, за його власними словами, весь час займався тим, що «ловив» машину на дорозі. В той же час суперники їхали, немов по рейках; і яскравіше інших виглядав вже згадуваний Трутнєв. Нібито пригадавши колишні славетні часи, Вадим штампував результати один краще за інший – достатньо сказати, що він став єдиним з моноприводу, хто проїхав Бухівський перевал швидше, ніж за півтори хвилини!
Тож, власне, саме невдалий вибір гуми зіграв з Дмитром Захаровим поганий жарт – оскільки по фінішу він посів лише п’яту сходинку абсолютного заліку, пропустивши вперед не лише «повнопривідних» Олександра Козлова з Іваном Лобоцьким, а ще й Вадима Трутнєва з Іваном Ракусом. А це, у свою чергу, означало, що – завдяки фінальному коефіцієнту – Захаров набрав за підсумками сезону стільки ж очок, скільки й Козлов! І за додатковими покажчиками чемпіонська корона дісталась саме Козлову!!
Третій чинник, який не вплинув на розподіл чемпіонських титулів, але добряче розворушив гірську тусовку – це несподіваний «джокер» з Києва на ім’я Олексій Рижов. Спортсмен, відомий лише своїми виступами в дріфті, вперше в кар’єрі взяв участь у гірському чемпіонаті – і одразу створив невеличку сенсацію, вигравши гонку в заліку класу А2! Причому випередив він не аби кого, а діючого чемпіона класу Сергія Бабака та досвідченого Сергія Юнашева!
Щодо титулу в класі А2 – єдиному, який офіційно відбувся за підсумками цьогорічного чемпіонату, – то ім’я його володаря теж змінилось. Попри всі намагання, Сергій Бабак не зміг відстояти титул у боротьбі зі своїм тезкою Юнашевим, програвши йому майже по секунді з кожного залікового підйому. Несподіваною вийшла також розв’язка у боротьбі за третє місце у цьому класі, яке на останньому етапі виборов буковинець Віктор Януш.
Насамкінець відзначимо появу після довгої перерви на трасі змагання досвідченого Сергія Чекана, який, за звичкою, виступав у заліку історичного класу IC. Звичайно ж, говорити про спортивну боротьбу в даному випадку не можна через брак суперників – але сам факт появи на трасі красуні Лянчі став справжньою окрасою фінальних гірських змагань цього року. Шкода, що старти Сергія є поодинокими – адже саме такі пілоти й машини роблять змагання більш привабливими для вболівальників та медійників…
Фото © Андрій Заруцький, Михайло Овсяник
