В світ українського ралі Степан увірвався несподівано й стрімко – наприкінці 2006 року він вийшов на старт ралі «Золота Осінь Карпат» на тільки-но придбаному у Валерія Разумовського Lancer Evo. І не просто вийшов на старт – але й успішно подолав всю дистанцію тієї гонки, враховуючи неймовірно красивий та складний перевал Шурдин. Власне, саме в той день, 15 років тому, нас і познайомив Разумовський – і саме з того дня я уважно слідкував за всіма виступами Степана Мазура в ралі.
В ті роки ми багато спілкувались зі Степаном; мені доводилось їздити з ним на різних машинах – і завжди я опинявся під враженням від його унікального «емоційного» стилю керування автомобілем. Взагалі, він був дуже емоційною, щирою і чутливою людиною, небайдужою до чужих переживань та проблем – але при цьому ніколи не підвищував голосу, завжди залишався спокійним, доброзичливим та уважним. Степан був значно старшим за мене – але ніколи не соромився вчитись чогось нового, цікавився моїми думками щодо ралі і не тільки. Водночас і своїх спостережень не приховував, щиро та чесно висловлюючись на будь-які теми.
Пам’ятаю, як одного разу Степан влаштував мені справжню екскурсію Прикарпаттям – від Косова і Верховини через Яремче аж до Франківська. Цікаво було спостерігати, як він змінювався в горах, з якою щирою любов’ю розповідав про карпатські дороги, перевали та водоспади. Думаю, саме тоді, завдяки Степанові Мазуру, я теж полюбив Прикарпаття – його рідний край, його землю, його повітря.
Я багато писав тоді, пишу й понині – але наразі мені не вистачає слів, аби висловити всю глибину цієї втрати. Пішов один з найдобріших людей, з якими зводило мене життя – і неймовірний жаль та сум сповнюють моє серце. Перечитайте одне з архівних інтерв’ю, написане влітку 2008 року – можливо, й ви відчуєте, якої цікавої, світлої та доброзичливої людини не стало сьогодні…
Вічна тобі пам’ять, Степане. Спочивай з миром.
Фото © Алексей Горбенко, Александр Чута
