Для початку – одне принципове уточнення. В подальшому тексті ми будемо використовувати терміни «заводська» та «приватна» – розрізняючи, таким чином, «Таврії», які мали відношення до Запорізького автозаводу, від решти машин, побудованих ентузіастами з різних міст України. Але головне в цьому, на жаль, те, що навіть умовно «заводські» «Таврії» переважно були результатом зусиль таких самих ентузіастів автоспорту – з тією різницею, що вони, на відміну від решти, все ж мали хоч якусь підтримку заводу.
Рівно 20 років тому, в 2002 році, автор цієї статті мав бесіду з тодішнім керівником відділу реклами та маркетингу СП «АвтоЗАЗ-Деу», основною темою якої була імовірність створення в українському ралі або кільці монокубку «Таврій». Пам’ятаю, ще тоді мене здивувала його позиція: «Ми можемо зробити скільки завгодно спортивних «Таврій», якщо у нас будуть замовлення на такі машини». В моєму розумінні, завод мав би, навпаки, з метою реклами проявити ініціативу та сам інвестувати (не такі вже й великі) кошти в побудову кількох однакових бюджетних машин, які могли б започаткувати національний монокубок. Але далі підтримки власної команди, яка складалась максимум з двох екіпажів, завод так і не пішов…
Втім, ралійна історія «Таврії» почалася набагато раніше, ніж сталася згадана мною розмова. Перший статистично зафіксований старт автомобіля «Таврія» в класичному ралі відбувся 30 жовтня 1987 року на естонському ралі «Тарту». Україну в цьому змаганні представляли не тільки такі зірки, як Сергій Вукович, Віктор Московських та Леонід Протасов, а й менш відомий запорізький екіпаж Анатолія Лакушева та Євгена Комарова, який, власне, й презентував світу ралійну «Таврію». Цікаво, що ця подія відбулась майже на три тижні раніше, ніж офіційний початок конвеєрного виробництва серійних ЗАЗ 1102 – як стверджує «Вікіпедія», це сталось 18 листопада того ж року.
Однак заради історичної точності потрібно згадати ще один старт «Таврії», який також може вважатись якщо не першим, то одним з таких. На жаль, про цю подію свідчать лише архівні фото, на яких ЗАЗ 1102 переїжджає через стартовий подіум ралі «Карпати»-87, що мало статус етапу чемпіонату Української РСР. Оскільки жодної статистичної інформації (переліку учасників, результатів, навіть точної дати змагання) в нашому розпорядженні нема, ми й не можемо стверджувати щось більш детально – але, судячи з одягу людей на фото, гонка відбувалась явно восени; можливо, також в жовтні або в листопаді.
Але повноцінним початком ралійної кар’єри «Таврій» варто вважати все ж 1992 рік, коли в болгарському ралі «Златні» (більш відомому у нас, як ралі «Албена») стартувала команда Avto ZAZ в складі двох екіпажів – Анатолій Лакушев/Юрій Денисов та Михайло Аверін/Олександр Хрістєв. Цікаво, що в тій самій гонці на третій «Таврії» стартував і місцевий тандем Іван Іванов/Еміл Єтчев – і він став єдиним з «тавроводів», хто дістався фінішу.
Після кількох європейських стартів «Таврії» вперше (і, як виявилось, востаннє) засвітились на етапі чемпіонату світу – причому не де-небудь, а в далекій Аргентині. Відбулося це завдяки ініціативі місцевого дилера, який виставив на гонку аж п’ять екіпажів на автомобілях ЗАЗ 1102 – два українські (Лакушев та Аверін), два аргентинські та один парагвайський! Власне, саме він і виявився тим єдиним тандемом, який пройшов всю дистанцію того змагання; українці ж, на превеликий жаль, фінішу так і не побачили.
Цікаво, що виступ українських автомобілів в Аргентині був підготований за всіма канонами професійних рекламних кампаній. Перед змаганням було випущено кольоровий рекламний буклет, де «Таврія» іменувалась «…однією з найбільших зірок автомобільного небосхилу» («en auna de las grandes estrellas del firmamento automotriz»). Окремо в буклеті підкреслювалась вражаюча економічність українського автомобіля, який міг подолати на одному літрі пального понад 20 км.
Згідно нашої інформації, обидві українські «Таврії» по закінченні аргентинського ралі додому не повернулись, лишившись у того ж таки дилера. Натомість, Лакушев та Аверін в 1994 році знов почали брати участь в чемпіонаті Європи – вже на нових автомобілях. Наступні два роки можна вважати найбільш успішними в міжнародній кар’єрі наших героїв: так, Аверін здобув подіум на болгарському ралі «Златні» 1994 року та переміг в Ралі Туреччини-95; в свою чергу, Лакушев та його новий штурман, Валерій Тонкошкур, привезли з Албени «срібло» (1994 рік) та «золото» (1995 рік). Звичайно ж, всі ці успіхи були здобуті в заліку відповідного класу А5 (автомобілі з робочим обсягом до 1400 кубічних сантиметрів).
Необхідно відзначити, що вдалі виступи українців на європейських змаганнях мали також і певну комерційно-рекламну віддачу. Так, протягом 94-95 років на ралійних трасах Східної Європи з’явились щонайменше два болгарські та два угорські екіпажі, які також обрали для виступів запорізьку техніку. Інакше кажучи, в ті роки дійсно існувала певна заводська програма закордонних виступів, яка, свідомо чи ні, працювала саме так, як це відбувалось в інших країнах з іншими автомобільними виробниками. Окремий спортивний підрозділ заводу виконував рекламну функцію, просуваючи продукцію ЗАЗ на цікавих для нього ринках – точно так, як це робили європейські бренди на кшталт Peugeot, Renault чи Fiat.
Однак в той самий час в Україні почався процес становлення національного чемпіонату, перші етапи якого пройшли в Одесі та Херсоні в другій половині 1994 року. Вочевидь, керівництво заводу в якийсь момент вирішило, що участь в домашніх змаганнях матиме більше сенсу для просування продукції (а, можливо, й коштуватиме дешевше). Тому останнім міжнародним стартом заводських «Таврій» став Райд Польскі в червні 1996 року. Помітних успіхів українцям він не приніс – Лакушев фінішував п’ятим в класі, Аверін фінішу не дістався. Тож після цього жоден автомобіль «Таврія» під керуванням українських ралістів на закордонних змаганнях більше не з’являвся…
Щодо зарубіжних пілотів, то вони ще доволі довго використовували ралікари ЗАЗ – наприклад, угорець Шандор Декані, естонець Андрес Балодіс або поляк Ришард Плюха (цей взагалі стартував на «Таврії» аж до 2005 року). Втім, до нашої історії це вже не має відношення – адже нас цікавить доля тих машин та пілотів, які змагались на українських трасах.
Фото © Архів Анатолія Лакушева
