Немає нічого дивного в тому, що саме Одеса безальтернативно вважається колискою українського ралі. Взяти хоча б той факт, що перше в історії автомобільне змагання на території України, яке відбулось в 1906 році, проходило саме по маршруту «Одеса – Миколаїв – Одеса». Значно пізніше, за часів УРСР, Одеса знов заявила про себе – ще з кінця 60-х років тут стали проводити осінні змагання з ралі, присвячені Дню Автомобіліста (традиція, яка існувала аж до розпаду СРСР в 1991 році).
За таких умов цілком логічно, що одесити завжди були на перших ролях в українському та радянському ралі. Сергій Вукович, Віктор Московських, Володимир Шувалов, Олександр Хаімський, Володимир Мотречко, Олександр Цуцков, Віктор Волошин; згодом – Валентин Марчук, Микола Нікітюк, Андрій Александров – завдяки саме цим пілотам та штурманам з’явилась та розвивалась українська школа ралі як така. Тож, звертаючись до щойно створеної Автомобільної федерації України з ініціативою провести перший етап ЧУ-1994 в Одесі, його майбутній організатор, Віктор Шаповалов, чітко знав, на які традиції та на яких людей він спирається.
Передивляючись документи Ралі Одеса-94, стає очевидно: підготовка до змагання велась дуже якісно та ретельно. Навіть за відсутності комп’ютерної технікі були виготовлені детальні дорожні книги, надруковано регламент, підготовлено різноманітні бланки та форми. Продуманим був і маршрут змагання, який мав проходити ґрунтовими дорогами поблизу населених пунктів Алтестове, Калинівка, Кремидівка та інших сіл, розташованих навколо Куяльницького лимана – тобто майже там, де й понині проводиться традиційне Ралі Куяльник.
На жаль, як це часто буває й досі, в ретельно підготовлені документи безпосередньо перед стартом довелось вносити зміни. Цікаво, що одна з таких змін стосувалась… наявності в ралі абсолютного заліку! За спогадами одного з учасників ралі, Валерія Разумовського, майже до останнього Віктор Шаповалов дотримувався концепції, за якої змагання мало проходити виключно в залікових класах (як це, власне, й було за часів СРСР). І тільки наполегливість лідерів тогочасного ралі (зокрема, представників команди Star Pro Racing) призвела до того, що абсолютний залік все ж було запроваджено.
Інші зміни, на жаль, були значно більш суттєвими – і їхньою причиною стала погода. Через сильні зливи, які пройшли напередодні запланованого змагання, ґрунтові доріжки перетворились на розмиті болота, абсолютно не придатні до проведення класичного ралі. Щоб врятувати гонку, Віктору Шаповалову довелось в терміновому порядку змінити «легенду» ралі, запропонувавши замість десяти спецділянок лише шість коротеньких відрізків, які, до того ж, проходили по асфальтових шляхах.
«Пам’ятаю, що за деякий час до старту до нас підійшов хтось з офіційних осіб і повідомив, що на такому-то допі рух буде йти в протилежному напрямку, – пригадував Валерій Разумовський. – Ми спитали, що робити зі стенограмою, яка вже була записана. «Перепишіть навпаки», порадив суддя. Я, хоч і був значно молодший за цю людину, все ж не зміг утриматись і спитав: «Ви взагалі розумієте, що ви нам пропонуєте?». Зрештою, все якось владналось – але ту ситуацію я запам’ятав на все життя».
Так чи інакше, але ралі мало відбутись за будь-якої погоди – цього принципу Віктор Шаповалов дотримувався протягом всього свого життя. Тож, попри дощову погоду урочистий старт ралі відбувся згідно плану – біля знаменитого пам’ятника Дюку, в самому серці Одеси. Церемонію – як і багато років після того – відкривав один з легендарних одеських спортсменів-мотогонщиків Федір Шахматов. Екіпажі один за одним переїжджали через спеціально встановлений для цього подіум – і вирушали на першу спецділянку, яка проходила вулицями мікрорайону Таїрово.
Фото © Архіви Віктора Шаповалова, Андрія Ніколаєва
