Цілком природно, що сильні опади не тільки пошкодили заміські ґрунтові дороги, від яких довелось відмовитись, але й також набагато ускладнили рух по асфальтованих вулицях. Величезні калюжі вимагали від спортсменів бути максимально обережними, особливо на гальмуваннях – саме такий момент ледь не зіпсував гонку одному з фаворитів, Андрію Александрову, який буквально за два тижні до того блискуче виграв Ралі Слівен в Болгарії.
«Перша спецділянка проходила на Таїрово, неподалік від будинку, де жив Андрій, – розповідав пізніше штурман екіпажу, Олександр Цимбал. – Ми тоді були вже «досвідчені», тільки-но повернулись з Болгарії і чітко знали, що асфальт треба їхати на сліках, причому, як ми думали, за будь-якої погоди. Тож в кінці великої прямої ми на цих сліках потрапили на плівку води і почали ковзати по ній – добре, що не в глядачів…
Ковзали довго, метрів 50. Андрій встиг і кермом покрутити, і на гальма натиснути – жодних шансів. Машина була наче на підйомнику, тільки рухалась швидко і уповільнювалась не завдяки зчепленню з асфальтом, а просто за рахунок гравітації. Через цю помилку ми проїхали першу СД з дуже поганим результатом».
Так само недобре склалася перша спецділянка і для ще одного фаворита, Володимира Петренка – втім, його проблеми були пов’язані з некоректною роботою турбіни на Lancia Delta Integrale, яку киянин вивів тоді на старт вперше в житті. А от іще один пілот на аналогічній «дельті», Дмитро Топчій, зіткнувся з іншою халепою: через неузгодженість дій суддів його відправили на дистанцію на цілих 17 секунд пізніше запланованого часу старту. Втім, якість хронометражу в ті часи була, так би мовити, окремою піснею.
«В ті часи фотофінішу, звісно ж, не було, тому процес відбувався так, – пригадував ще один учасник Ралі Одеса, штурман Володимир Щербаков. – Коли автомобіль пересікав лінію фінішу, суддя на посту підіймав червоний прапор. А інший суддя, який стояв на посту «Стоп», в цей самий час відсікав результат секундоміром. Тобто все відбувалось просто на основі візуального контакту між двома суддями.
Пам’ятаю, що наприкінці того ралі, коли вже трохи потемніло, майбутній переможець, Володимир Чопенко, поставив на свій Ford Escort Cosworth потужні додаткові фари, так звані «люстри». В світлі цих фар судді на посту «Стоп» просто не могли побачити, коли їхній колега на фініші змахне прапором. Через це час, зафіксований в протоколі, міг відрізнятись від реального на кілька секунд – але, звісно ж, в бік збільшення».
Як відомо, отримати перемогу в гонці Володимиру Чопенку це не завадило – відверто кажучи, й рівних суперників у нього тоді не було. Володимир Петренко протримався лише три спецділянки (турбіна все ж таки відмовила), Дмитро Топчій через малий досвід не міг підтримувати темп лідера, а всі решта учасників виступали на автомобілях з приводом на одну вісь. Кращими серед них стали Валентин Марчук, Валерій Разумовський, Олександр Пінчук (всі – клас 8), Микола Нікітюк, Вадим Ясинський та Павло Коверга (всі – клас 7).
Андрій Александров, втративши на СД1 понад хвилину, всю решту гонки показував результати в першій трійці (а одного разу навіть випередив Чопенка) – але в підсумку став лише сьомим в абсолюті та четвертим у восьмому класі. В дев’ятому ж класі трійку призерів замкнув легендарний Сергій Коробейніков, чия «Волга» об’єктивно поступалась повному приводу – але виявилась швидшою за всі інші «баржі». Всього ж з 23-х екіпажів, що стартували, фінішу дістались 19.
Наступного етапу тогорічного чемпіонату спортсменам довелось очікувати більше трьох місяців – адже через складні фінансові обставини Ралі Чумацький Шлях довелось перенести аж на початок грудня! Що ж до Ралі Одеса, то вже наступного року воно пройшло під новою назвою, яка залишилась надовго – Ралі Куяльник. Чи є надія знову побачити одеський етап в календарі чемпіонату України з ралі, чого не траплялось аж з 2004 року? Життя покаже…
Фото © Архів Андрія Ніколаєва
