Звичайно ж, проведення першої за два роки гонки – це далеко не привід говорити про початок відродження автоспорту. Війна не вщухає, і поодинокі змагання з кросу, тайм-атаку, гори виглядають лиш коротенькими паузами, які дозволяють спортсменам пригадати старі навички та зробити ковток «повітря з минулого». З іншого боку, думати та говорити про мирне майбутнє ми мусимо навіть зараз, коли воно ще навіть не має чітких контурів.
Саме з такою метою ми розпочали розмову з Дмитром Захаровим – спортсменом, який ніколи не був байдужим до організаційних процесів, і завжди мав свою думку щодо того, якою дорогою має йти автомобільний спорт в Україні.
«Ралі в Україні»: Дмитро, давай спершу повернемось до гірської гонки «Бескид» – власне, першої за два роки. Можеш підбити якісь підсумки за власними враженнями?
Дмитро Захаров: Перш за все, я дуже радий, що вийшло-таки провести це змагання, що вдалось побачити багатьох друзів та знайомих. Справа в тому, що більшість команд, які роками залежали від спорту, зараз займаються абсолютно іншими справами. Мої хлопці он весь час тільки військову техніку й крутять. Тож для них це було наче коротке повернення до того, що вони люблять. І це надає сили і далі робити все можливе, щоб війна якомога скоріше закінчилась.
Щодо спортивної складової, то конкуренції, нажаль, не вийшло; але то, може, і добре – особисто я перші пару проїздів взагалі згадував, як авто керується, якщо їхати швидко. Була би конкуренція – треба було би прискорюватись, а там вже і помилки могли бути.
«Ралі в Україні»: З усіх учасників ти єдиний, хто цього року хоча б одного разу стартував в ралі, та ще й за кордоном. Звісно, гора – не ралі; але чи можна якось порівняти змагання, на яких ти був в Польщі та в Україні?
Дмитро Захаров: Справа в тому, що я їздив на гонку, яка в самій Польщі стояла і стоїть особняком. В Rajd Malopolski все було на рівні чемпіонату Європи – і таймінг, і спілкування з учасниками, і презентації екіпажів. По декілька запасних «нулів» на кожному допі, гелікоптер – ну все, що можна собі уявити. До речі, і організатори самі казали, що вони прагнуть розвиватись і запрошують максимальну кількість учасників з України переконатись в цьому наступного року.
Але старі гонки в них здебільшого йдуть по накатаній. Наприклад, Rajd Swidnicki – на мої дзвінки та листи довгий час не було жодної відповіді. І зрештою, коли через третіх осіб я достукався до них, мене відправили в їхню федерацію. Так, ця гонка стара і відома, але там ні відкриття крутого, ні розваг для глядачів, ні інфраструктури нема.
«Ралі в Україні»: Тож загалом можна припустити, що якщо в майбутньому якісь польські екіпажі приїдуть до нас, нам не буде соромно?
Дмитро Захаров: Абсолютно не буде. Нам варто лиш попрацювати над серйозним ставленням учасників та організаторів до усіх положень регламенту. Зараз все, звісно, відбувається, як в малому колі друзів – всі всіх знають, знають чого чекати, якщо раптом десь запізнишся – тебе покличуть. Для іноземців потрібний буде чіткий таймінг, ретельне дотримання регламенту організаторами. Адже з досвіду в Польщі – регламент для нас був єдиною так званою «шпаргалкою». Якщо якоїсь інформації там не було, це одразу ускладнювало процес.
А все інше в нас дуже круте. Наші нормально організовані гонки нічим не будуть програвати, тому що доріжки в нас дійсно кльові.
«Ралі в Україні»: А як ти особисто вважаєш, існує імовірність зацікавити поляків нашим чемпіонатом – звичайно ж, коли буде можливість відновити його проведення?
Дмитро Захаров: Я не думаю, що в багатьох польських спортсменів виникне бажання їхати наш гірський чемпіонат, як серію. По-перше, в них і свій непоганий). По-друге, у нас не так і легко буде виграти. В нашому чемпіонаті, яким він був до війни, досить легко було здобути призове місце, подіум. Але виграти турнір навіть в окремому класі – це вже інше. Іноземцю досить важко буде це зробити, хіба що за рахунок авто.
А от приїхати покататись по незнайомих трасах – це полякам може бути цікаво. Під час перебування в Польщі я спілкувався з цьогорічним чемпіоном Адамом Бінєдою (він колись приїжджав до нас на гірські гонки) – то він якраз згадував наші доріжки, як дуже цікаві. Але водночас доволі швидкі та небезпечні, адже в Польщі правила вимагають наявності відбійника на 100% траси. Це також фактор, на який треба звернути увагу.
«Ралі в Україні»: Як гадаєш, майбутнє нашого спорту – гірського та ралійного – лежить в площині гравійних чи асфальтових гонок?
Дмитро Захаров: Однозначно, я за асфальт – бо він набагато «добріший» до техніки. В мене машина яка в Польщу приїхала, така звідтам і поїхала. А в нас після допу «Укрнафта» я її місяць збираю з нових запчастин, бо вона стирається до фінішу.
«Ралі в Україні»: Є думка, що після війни український спорт зможе відродитись швидше за рахунок двох напрямків – запрошення іноземних спортсменів та залучення так званих «аматорів», тобто спортсменів-початківців, в яких ще немає спортивної техніки. На який з цих напрямків ти б робив більшу ставку?
Дмитро Захаров: Одне іншому не заважає, але як на мене – любительський канал є ключовим на майбутнє. І нехай зараз на «Бескид» приїхали тільки водії з західних областей, але це здебільшого були авто, які до того їздили і готувались в тайм атак – тобто вже так чи інакше підготовлені.
По суті, гора дозволяє зрозуміти, справжній автоспорт – це твоє чи ні. Бо це все-таки зовсім інше кіно, ніж на майданчику фігурки покрутити чи по місту 120 розігнатись. При цьому більшість «гарячих голів» на «спортивних» тачках у Львові ніколи не чули про гору.
«Ралі в Україні»: Нещодавно від Юри Бішко прозвучала така думка, що потрібно долучати до змагань школи водіння, їхніх керівників та вихованців. Що скажеш про таке?
Дмитро Захаров: Насправді, 99% людей, які проходять контраварійну підготовку – то не про спорт. Зазвичай про спорт задумуються, коли вже нормально їздять. Дуже рідко є таке, що людина купила авто і одразу йде на контраварійку, бо хоче в автоспорт. Крім того, для багатьох є бар’єр – спробувати. Та й спробувавши, далеко не кожен захоче їхати далі.
Але це не означає, що школи не мають долучатись до спорту – просто потрібно знаходити шляхи їхнього зацікавлення. Можна просто домовитись зі школами, щоби від них на старт виходили брендовані команди, створені з учнів. Або пропонувати якусь мотивацію. От, наприклад, у Львові школа Тараса Реги проводить час від часу коротенькі спринти. Можна домовитись, щоби переможець спринту отримував можливість безкоштовно стартувати в горі.
Треба пам’ятати, що фінансовий фактор також важливий. Наприклад, якщо запропонувати кожному, хто їде на гонку здалеку, 50-відсоткову знижку на стартові, це збільшить кількість стартуючих. Справа в тому, що від кількості учасників видатки організатора не сильно ростуть. Тому якщо буде не 10 пілотів, а 20, з яких половина сплатить 50% внеску – це все одно вигідно організатору.
Головне – затягнути людей. Потім між ними почнеться якась заруба, інтрига, щось десь в когось стало виходити, вже дивишся – треба цілий чемпіонат їхати. І так воно піде потроху.
Від редакції: Що ж, сподіваємось, всі ці думки стануть у нагоді тим, хто візметься до справи розвитку спорту після закінчення війни. Наразі ж цілком очевидно, що принаймні в 2024 році жодних чемпіонатів України в будь-якій дисципліні автоспорту, скоріше за все, не відбудеться – тому наші розмови поки що лиш розмовами і лишаться…
Фото © Євген Хитрук, IT is Racing
