Звичайно, ефект від виступу чернівецького спортсмена в румунському ралі «Брашов» вийшов настільки гучним значною мірою через його цілковиту несподіваність. Запитайте себе, поклавши руку на серце – хіба ви не витріщили очі, раптом побачивши в стрічці новин фотографії білого Lancer Evo X з написом United24 на борту? А дізнавшись, що його пілот став призером змагання в своєму заліковому класі? Та годі: звичайно ж, ви здивувались… та й ми в редакції, чесно кажучи, також.
Бо що ми знали про Олександра Мельничука до минулого тижня? По-перше, те, що він є сином відомого ентузіаста спорту, організатора всіх ралі «Буковина» Івана Георгійовича Мельничука, який пішов від нас два роки тому. По-друге – що свого часу він здобув чимало нагород в таких дисциплінах автоспорту, як картинг та, особливо, гірські гонки, де Олександр двічі поспіль, в 2012 та 2013 роках, ставав чемпіоном України. Ну й по-третє – те, що Мельничук-молодший одного разу проїхав за кермом звичайної «вісімки» домашню ралійну гонку «Буковинська Зима». Власне, з цього ралі (а також з двох гонок в якості штурмана) і складався досі ралійний досвід Олександра.
Тож питання, з якими ми звернулись до Олександра Мельничука після його повернення додому, виникали самі собою – і перше з них стосувалось вже згаданого вище білого «лансера»…
«Ралі в Україні»: Олександре, давай-но почнемо з техніки. Шось нам твій автомобіль здається дуже знайомим…
Олександр Мельничук: Так, це відома машина – адже ми придбали її ще перед війною в Олександра Салюка. Точніше, домовились перед війною – а фактично забирали автомобіль вже після 24 лютого. З того часу вдалося провести декілька плідних тренувань, які були абсолютно необхідні – адже до цього я їздив виключно на моноприводних спортивних машинах. Тому для того, щоби опанувати повний привід, потрібно було добре попрацювати.
«Ралі в Україні»: Не буде дуже нахабним спитати – а де саме проходили ці тренування?
Олександр Мельничук: Ну всім же ж відомо, що буковинські дороги завжди найкраще пасували для ралі. Оскільки зараз я працюю в Вижницькому районі, мені багато доводиться їздити там, де колись були спецділянки ралі – Мілієво, Карапчів, Іспас, та й перевал Шурдин. Зараз всі ці дороги у відмінному стані, тому можливості для тренувань у нас були непогані.
І варто відзначити, що саме тренування на Шурдині стали однією зі складових нашого успіху в Румунії. Адже спецділянки, які довелось проїхати там, дуже й дуже подібні до Шурдина – як по конфігурації, так і по покриттю. Такі самі шпильки, так само багато каміння, в тому числі й великого. До речі, саме це каміння стало причиною сходів багатьох наших суперників. Тому досвід, отриманий на Шурдині, був для нас дуже корисним.
«Ралі в Україні»: Добре, запишемо тренування першим пунктом у перелік складових твого успіху. А що ще призвело до такого несподівано високого результату?
Олександр Мельничук: По-перше, знов-таки мушу згадати про автомобіль. Сашина машина є чудово підготовленою, і це цілком зрозуміло – бо пілоти такого рівня просто зобов’язані мати надійну техніку. Сам Салюк постійно допомагає нам порадами, навіть обслуговує деякі вузли та агрегати на кшталт коробки передач. Тут головне – постійно контролювати стан автомобіля, ретельно переглядати все після кожного змагання і підтримувати техніку в гарному стані.
Не менш важлива складова – це досвідчений штурман. Вважаю, мені дуже пощастило з тим, що Любомир Шумаков наразі живе в Вільнюсі і не має проблем з переміщенням поза межами України – бо саме його величезний досвід став запорукою нашого успіху.
«Ралі в Україні»: Їдучи на гонку, чи сподівались ви на такий результат, як призове місце в класі та декілька виграних спецділянок?
Олександр Мельничук: Власне, до початку змагання ми взагалі ставили перед собою задачу просто дістатись фінішу. В першу чергу тому, що наш виступ мав не тільки спортивний, але й соціальний характер.
«Ралі в Україні»: Можна про це більш докладно?
Олександр Мельничук: По-перше, з самого початку війни багато румунських спортсменів надавали нашій країні всіляку допомогу – як технічну, так і гуманітарну. Тому своїм виступом в Румунії ми хотіли певним чином віддячити їм, показати, що ми продовжуємо жити та боротись. Це був свого роду візит ввічливості.
А по-друге, ми чітко розуміли, що наш виступ має привернути суспільну увагу до України, допомогти в долученні коштів на благодійні цілі. Тому ми зв’язались з представниками ініціативи United24 і дуже швидко отримали згоду на використання їхньої символіки в дизайні машини. Я сподіваюсь, це також зробило свій внесок в спільну справу відродження нашої держави.
«Ралі в Україні»: Чи відчували ви на собі увагу місцевих ЗМІ та вболівальників?
Олександр Мельничук: Я мушу сказати, що загалом кількість медійників на змаганнях в Румунії є просто вражаючою. Всюди повно фотографів та операторів, всі глядацькі спецділянки транслюють вживу на Ютубі – тобто увага до спортсменів є дійсно величезною. Крім того, я б відзначив дуже високий рівень безпеки, який ми побачили на цих змаганнях – аж до медичних гелікоптерів, що чергують біля траси.
«Ралі в Україні»: Ну, правду кажучи, до війни і в Україні таке бувало…
Олександр Мельничук: … і я вірю, що все це неодмінно повернеться. Зокрема, щодо відродження ралі на Буковині я відчуваю певний оптимізм. Ми маємо в цьому напрямку всебічну підтримку голови Чернівецького автоклубу, Геннадія Москаля. Ми спілкуємось з колегами з інших клубів, зокрема з Сергієм Єженковим, і обговорюємо можливість вже наступного року провести в Карпатах принаймні коротенькі ралійні змагання, хоча би в форматі ралі-спринту. І я особисто братиму участь в підготовці цих змагань, як раніше це робив мій батько.
«Ралі в Україні»: Цього року ви вже навряд чи десь зможете стартувати – адже фактично всі чемпіонати вже закінчились. А як щодо наступного року?
Олександр Мельничук: Скажу так – після візиту в Румунію я б хотів наступного року проїхати весь чемпіонат цієї країни. Але беззаперечну перевагу матиме участь в чемпіонаті України, якщо він відбудеться.
Втім, зараз наш клуб, як і інші, всі зусилля спрямовує на допомогу ЗСУ – це підготовка позашляховиків, придбання квадрокоптерів тощо. Ми всі розуміємо, що ключі від майбутніх змагань зараз знаходяться в руках Збройних Сил – тому зараз всі зусилля спрямовані на перемогу над ворогом.
Фото © Аттіла Балаш
